Куди подіти пеньки і гілки?

Як відомо, в лісі найбільш цінним деревним ресурсом є стовбур, а гілки, пеньки, інший хмиз, як правило, йде у відходи. Але чи правильним є такий підхід сьогодні?

Лісівники давно шукають раціональне рішення проблеми повного циклу переробки лісосировини, включаючи коріння і верхівки дерев, адже спалювати гілля на ділянках, де відбуваються рубки та залишати там величезні корені на сьогодні вже не є доцільно. У цивілізованих країнах так не роблять, а в Японії, наприклад, навіть дрібні гілки дерев пакують в мішки і використовують як паливо.

Зрозуміло, що лісові «корінці» і «вершки» нашим лісогосподарствам скоро мабуть доведеться  також  переробляти. Але яким чином?

Найбільшим оператором «глибокої» деревообробки в області є ДП «Новоград-Волинське досвідне лісомисливське господарство». Фахівці лісгоспу  вже  прорахували можливі затрати і вигоди від запровадження так би мовити безвідходної деревопереробки.

– Ми знаємо, що в європейських країнах гілля в лісі не палять. Отож ми не маємо чекати, поки й в Україні це заборонять робити, – зазначає директор Новоград-Волинського держлісомисгоспу Степан Нусбаум. – Зараз ми опрацьовуємо різні варіанти. Найпростіше – переробляти на тріску і продати. Або ж на місці подрібнити і рівномірно розкидати по лісосіці, щоб воно перегнило і з часом удобрило грунт. Але у двох цих випадках гілки потрібно дробити. Отож ми шукаємо необхідне устаткування для подрібнення гілля. Що нас стримує?

Поки що не має налагодженої системи збуту переробленої тріски, а пресувати її у пілети чи то  брикети не є можливим, бо в ній багато різноманітних домішок, які більше димлять, аніж  горять. Наші ж місцеві котельні в переважній більшості «працюють» на газу або на  пресованих пілетах і брикетах.

Ми вже знайшли  комплекс для подрібнення гілля, нашого вітчизняного (харківського) виробництва,  вартістю приблизно 120 тисяч євро.

До нього є причеп досить об’ємний і довгий, а в ньому «біг-беги», у них висипається подрібнена маса, яку потім легко пересипати у контейнери або кузов вантажного автомобіля. Тобто, особливих проблем із обладнанням і переробкою гілля не існує, існує лише проблема подальшої реалізації переробленої маси. Зараз ми інформуємо органи місцевої влади, агітуємо їх, щоб вони зменшували споживання газу і переходили на спалювання деревної тріски, якої у нас буде  вдосталь.

– А що робити з пеньками, що залишаються в землі? – уточнюю у Степана Антоновича.

– З пеньками дещо простіше. У нас в лісгоспі є екскаватор «Камацу», до нього чіпляються спеціальні кліщі. Ними він висмикує пеньок, піднімає і навіть витрушує його, потім перевертає і ставить на землю. Згодом і цю деревину можна переробити на паливо. А поки що пеньки залишаються та поступово згнивають в землі і створюють нам значні труднощі при посадці молодих лісових культур і при їх догляді також. Зрозуміло, що переробляти так звані відходи деревини лісівникам доведеться неодмінно і ми незабаром почнемо у себе в лісгоспі це робити, – запевняє  Степан Нусбаум.