ДОЦЕНТ В. М. ПОРТНОЙ – ТОЙ, ХТО ВМІВ ЛЮБИТИ (1940 – 2007)

У моєму житті Володимир Миколайович посідає особливе місце. Спочатку в нашій групі він проводив практичні заняття з дисципліни «Механізація лісогосподарських робіт»,  пізніше я разом з іншими студентами допомагав оформляти ілюстрації до навчальних стендів та писати плакати по дисертації перед її захистом. Довгий час були колегами. Згодом я працював його заступником у деканаті, а ще пізніше – вже я був деканом, директором і не раз радився з ним з тих чи інших питань. Мені, з реактивним і вибуховим характером, дуже корисними були поради незаперечного дипломата, яким був В. М. Портной. Не раз він оберігав мене від необачних кроків. Шкодую, що не завжди вдавалося мені захистити його у складні для нього часи…

Добрий за вдачею, надзвичайно м’який за характером, інтелігентний, з енциклопедичними знаннями, товариський, з відкритою душею, завжди готовий прийти на допомогу він належав до керівників, які замість того аби насварити винуватця, оголосити догану – червонів, ніяковів і казав заступнику: «Ось попросив прийти у деканат студента (асистента чи доцента), а сам мушу бігти у третій корпус (у ректорат, партком, профком), тому дуже прошу Вас, Вікторе Мельхіоровичу, поясніть йому, що так робити не можна…».

Особистою трагедією для нього було поставити студенту на іспиті або під час захисту курсового проекту оцінку «задовільно». І якщо таке траплялося, то він переживав з цього приводу набагато більше, ніж сам студент.

Народився Володимир Миколайович 28 травня 1940 р. в с. Новаки Лубенського району Полтавської області, в родині службовців. Батько, Портной Микола Денисович, працював учителем у сільській школі, а мати, Ганна Опанасівна, завідувала сільським медичним пунктом.

У 1947 р. Володимир Миколайович розпочав навчання у сільській середній школі, десятий клас якої закінчив із золотою медаллю у 1957 р. Змалку допитливий юнак любив природу, навколишні ліси і з особливою повагою ставився до лісівників, їхнього форменого одягу і права на носіння зброї. Поряд з рідним селом у м. Лубни техніків-лісівників готував місцевий технікум. Не довго думаючи, випускник школи свідомо обрав для подальшого навчання спеціальність лісівника. До честолюбних планів Володимира Миколайовича входило закінчити інститут, отримати фах лісівника і працювати в лісі або ж як батько, стати вчителем, тільки викладати не в школі, а в Лубенському лісному технікумі. Тому, після закінчення школи, В. М. Портной не вагаючись поступив на лісогосподарський факультет Української сільськогосподарської академії, який успішно закінчив у 1962 р. дипломованим інженером лісового господарства.

Навчання в академії Володимир Миколайович надзвичайно ефективно поєднував з активною громадською роботою. За п’ять років він пройшов усі щаблі активіста: комсорг групи, курсу, факультету, члена, а згодом і заступника секретаря комітету комсомолу академії з організаційної роботи, зарекомендувавши себе, завдяки неабияким організаційним здібностям, високій виконавській дисципліні та відданості справі, з найкращого боку.

Успішне навчання та активна громадська робота визначили подальшу долю випускника лісогосподарського факультету В. М. Портного. Ректоратом йому було запропоновано за державним розподілом залишитися в УСГА та присвятити своє життя науково-педагогічній і виховній діяльності.

Протягом 1962-1973 років В. М. Портной працював асистентом кафедри механізації лісогосподарських робіт та лісоексплуатації, яку в той час очолював знаний далеко за межами країни професор І. М. Зима. За його наполяганням Володимир Миколайович у 1969 р. вступає до аспірантури академії, навчання в якій завершує без відриву від виробництва в 1973 р.

У 1974 р. В. М. Портной успішно захистив дисертаційну роботу на тему «Дослідження способів розкорчування лісосік під лісові культури у свіжих суборах Полісся» і здобув науковий ступінь кандидата сільськогосподарських наук.

У 1978 р. Володимира Миколайовича було обрано на посаду доцента кафедри механізації лісогосподарських робіт та лісоексплуатації. Як педагог, він вирізнявся високою лекторською майстерністю, неабиякою толерантністю і по-батьківськи теплим ставленням до кожного зі студентів, незалежно від його успіхів у навчанні. Своїм педагогічним талантом, успадкованим від вчителя-батька, Володимир Миколайович заслужив щиру повагу студентства, підлеглих, колег і керівництва закладу.

Після обрання його до складу парткому академії, науково-педагогічну діяльність на кафедрі В. М. Портной поєднує з виконанням обов’язків заступника секретаря парткому академії з організаційної роботи.

У травні 1983 р. на загальних зборах колектив обирає Володимира Миколайовича Портного деканом лісогосподарського факультету. На цій надзвичайно відповідальній посаді він пропрацював до 1992 року.

На всіх посадах своєї трудової діяльності він проявляв дипломатичність і в той же час міг постояти за інших, залишаючись при цьому по дитячому беззахисним.

Декан В. М. Портной у колі своїх учителів: ліворуч – доц. П. І. Герасименко, проф. Т. Т. Малюгін; праворуч – доц. Г. О. Порицький, доц. В. С. Наконечний, проф. А. В. Цилюрик

У 1998 р. В. М. Портного було обрано членом-кореспондентом лісівничої академії наук України (ЛАНУ), а у 2000 р. – відзначено найвищою галузевою відзнакою «Відмінник лісового господарства України». За особисті звитяги перед державою Володимира Миколайовича було нагороджено орденом «Знак Пошани» та медаллю «В пам’ять 1500-річчя м. Києва».

За час роботи в університеті В. М. Портной опублікував понад 50 навчально-наукових і науково-методичних праць, отримав авторське свідоцтво на винахід.

Добре знаною у закладі була ЦПШа (центральна або церковно-приходська школа), за абревіатурою якої стояли три постаті: проф. Цилюрик Анатолій Васильович і доценти Портной Володимир Миколайович та Штофель Михайло Олексійович – поважна трійця, без втручання якої відбувалися мало які події на факультеті або в інституті.

В. М. Портной був надзвичайно гостинною людиною. Він любив після роботи запрошувати своїх колег додому (жив по вул. Горького, неподалік нинішньої станції метро Либідська) або на дачу в с. Круглик, де погостювало у нього багато друзів.

Протягом життя Володимира Миколайовича супроводжувала дружина Лідія Василівна, з якою вони разом виховали сина Олександра Володимировича та доньку Інгу Володимирівну.

Ще однією любов’ю Володимира Миколайовича була поезія. Особливо до душі йому були рубаї Омара Хайяма, вірші Максима Рильського, Расула Гамзатова, Євгенія Євтушенка та багатьох інших, твори яких він залюбки декламував своїм друзям і колегам по роботі у часи відпочинку.

Хвороби та окремі негаразди останніх років життя не зламали В. М. Портного. До останнього подиху він любив тих, хто поруч, прощав своїх кривдників, дарував людям добро і тепло своєї душі.

Епіграфом до прожитого ним життя є рядки вірша одного з його улюблених поетів М.Т. Рильського:

• Гей, поля жовтіють і синіє небо,
• Плугатар у полі ледве маячить…
• Поцілуй востаннє, обніми востаннє.
• Вміє розставатись той, хто вмів любить…

Не стало Володимира Миколайовича 4 грудня 2007 р. Похований на цвинтарі селища Пирогово Київської області, на якому щорічно 28 травня збираються разом з його рідними друзі, колеги та учні аби згадати добрим словом дуже світлу, по дитячому беззахисну людину, яка вміла любити і віддавати себе людям.