05/03/2019
0Народився Володимир Палладійович Левченко 20 липня 1913 р. на станції Долгая Лівенського району Орловської області, в родині службовця. Батько, Палладій Єфремович, до 1921 р. служив помічником начальника станцій Долгая та Скарятіно Московсько-Київсько-Воронізької залізниці. У 1921 р. родина Левченків переїхала до м. Черкаси тоді ще Київської області, в якому батька знову було призначено помічником начальника на той час великої станції. Голодного і холодного 1933 р., рятуючи життя, родина переїжджає до станиці Усть-Лабінської Краснодарського краю. Тут батько Володимира Палладійовича пропрацював понад 22 роки завідувачем транспортного цеху місцевого елеватора. Мати все життя займалася домашнім господарством, старша сестра працювала бухгалтером, а менший брат загинув на фронтах Другої світової війни.
У 1927 р. В. П. Левченко закінчив семирічну залізничну школу в м. Черкаси. Протягом трьох років працював на різних роботах, а з 1930 до 1935 р. служив на залізничних станціях Черкаси-Пристань, Черкаси та Бобринська (нині Шевченкове) на посадах зважувача, статиста і помічника начальника станції.
З 1935 по 1937 рр. проходив строкову військову службу в 58-й стрілецькій дивізії. Після демобілізації працює на залізничній станції м. Краснодар плановиком і одночасно відвідує вечірню школу для дорослих.
У 1938 році поступає на 1-й курс лісогосподарського факультету Київського лісогосподарського інституту, з студентської лави якого на початку липня 1941 р. був призваний до лав Червоної армії. Службу проходив у військах Уральського військового округу: спочатку писарем 13-го запасного полку, а потім – помічником командира взводу топографічної розвідки. Демобілізувався у вересні 1945 р. за рапортом-проханням продовжити навчання в інституті. За участь у війні В. П. Левченка нагороджено трьома медалями.
Повний курс програми лісогосподарського факультету закінчив у грудні 1946 р. Як студента-відмінника і фронтовика Володимира Палладійовича залишають працювати в інституті. Роботу почав з посади старшого лаборанта кафедри лісоексплуатації.
З 1947/1948 навчального року по 1951 р. В. П. Левченко працює асистентом, а з набуттям досвіду – старшим викладачем кафедри лісоексплуатації.
Жадоба до знань та розуміння необхідності подальшого підвищення кваліфікації змусили Володимира Палладійовича в 1954 р. поступити до однорічної аспірантури Інституту Лісу АН СРСР, який працював у Москві. Науковим керівником розпорядженням академії наук було призначено доктора сільськогосподарських наук В. Є. Вихрова. Кандидатську дисертацію «Строение и физико-механические свойства древесины лиственницы европейской, произрастающей в культурах Украинской ССР» В.П. Левченко захистив до свого 45-річчя 23 червня 1958 р.
З 1959 р. Володимир Палладійович працює на посаді в. о. доцента, а в 1961 р. отримує атестат доцента по кафедрі механізації лісогосподарських робіт і лісоексплуатації Української сільськогосподарської академії.
З Володимиром Палладійовичем я познайомився ближче у Дзвінківському лісництві Боярської ЛДС, проходячи навчальну практику з лісової таксації після важкої травми, отриманої у фінальному матчі з футболу на Кубок УСГА. Сильні головні болі не проходили (мене опікував товариш по курсу М. В. Шахворостов), допікав шум, гамір, які супроводжували студентське життя. Шукаючи усамітнення у лісових прогулянках або вздовж берега Ірпеня, я вийшов на Володимира Палладійовича, який писав етюди та картини про природу олією і аквареллю. Ми, студенти, знали, що він є членом редколегії, оформлювачем факультетської стіннівки «Лісовод» – кращої в академії. Але щоб художник?! Я попросив дозволу поспостерігати за його роботою. У відповідь – тиша… Загалом всі знали, що він малоговіркий. Тому, так і не отримавши ні дозволу, ні відмови, я простояв мовчки біля художника до закінчення картини. Дорогою на базу він запитав мене, чи я пишу? Почувши, що ні, він філософськи прокоментував: «Я теж не зразу почав писати, а зараз без пензля не можу». Наступні дні я вже чекав, коли після обіду В. П. Левченко йтиме на природу аби малювати. Про що ми тільки не говорили під час цих зустрічей… Для мене то були кращі ліки.
На четвертому курсі Володимир Палладійович почав читати нам лекції з лісоексплуатації з основами деревообробки і практично з першої лекції запросив мене і декількох моїх друзів, за плечима яких був технікум, на наукову роботу по госптемі. Та робота і спілкування з В. П. Левченком для нас студентів стала доброю наукою про життя, про принциповість, людяність і порядність.
Не забуду ще один випадок, пов’язаний з В. П. Левченком. Вже працюючи на факультеті, як і всі викладачі, був присутнім на відкритих партійних зборах. Був на них і безпартійний Володимир Палладійович. Розглядалося питання про підвищення академічної успішності. Ніхто не очікував, що слово візьме доцент В. П. Левченко (з відомої причини, в основі якої – його мовчазність). У своєму виступі він розповів, що у нього на потоці вчився один студент (не пам’ятаю вже його прізвища), якого всі знали як ледаря, у якого він приймав останній іспит (лісоексплуатацію ми здавали в останньому семестрі) і з притаманною тільки йому гіркотою в голосі, звертаючись до комуністів, промовив: «Щодо успішності. Через солідарність з вами, товариші комуністи, після того як ви протягом чотирьох з половиною років ставили йому позитивні оцінки за ніщо, я теж був змушений поставити цьому двієчнику трійку, хоча він не заслуговував і двійки». Промовив це з біллю, після чого мовчки сів, а в залі запала разюча тиша…
Таким малоговірким і в той же час сміливим і принциповим був Володимир Палладійович. З родини залізничника, художник від життя, поціновувач прекрасного, борець за правду і справедливість.
Не стало В. П. Левченка 14 листопада1982 року. Поховано його на цвинтарі в с. Новосілки.
Викладацьку естафету в стінах першого корпусу прийняла і продовжує його донька – доцент кафедри технології деревообробки Наталя Володимирівна Буйських.
