28/02/2019
0Велика честь розповідати про видатного сина неньки України з Шевченкового краю, громадянина Росії та європейця за духом, одного з найулюбленіших наших викладачів, професора Анатолія Зіновійовича Швиденка.
Наш курс, який налічував понад сотню майбутніх лісівників, познайомився з Анатолієм Зіновійовичем в далекому 1970 році, на другому курсі навчання, під час вивчення дисципліни «Математична статистика». На той час ми вже звикли, що лекції нам читали, як правило, лектори старшого віку. Як тут не згадати шановних викладачів загальноосвітніх дисциплін, хіміка професора Євгена Мойсейовича Скобця, доцентів: ботаніка – Юхима Яковича Єліна, фізика – Галину Іванівну Вертепну, історика – Володимира Дмитровича Мойсеєнка, інших лекторів першого курсу зі сріблом у скронях, які на своїх плечах винесли лихоліття війни і за прожитими роками наближалися до поважного пенсійного віку.
Тому коли на лекцію, в 102 аудиторію першого навчального корпусу, швидкими кроками ввійшов А. З. Швиденко, не всі зрозуміли, чого цей стрункий, красивий, енергійний молодий чоловік став за кафедру. Проте, практично з перших слів лектора «стіна» між ним, асистентом кафедри лісової таксації (єдиним асистентом за всі п’ять років навчання з поміж більш як 40 лекторів , які читали нам лекції) і нами впала. Мабуть цьому, насамперед, сприяли щирість, глибоке знання предмета і переконливість, з якою Анатолій Зіновійович читав лекцію. Окрім цього, молодого лектора, мудрого не за віком, вирізняли глибока ерудованість, інтелігентність, лекторська майстерність і надзвичайна доброзичливість по відношенню до тих, хто його слухав. В його манерах не було і краплі зверхності, а в його словах, інтонації відчувалося бажання викласти лекційний матеріал, таким чином, аби його зрозуміли всі присутні в аудиторії.
Через декілька лекцій більшість студентів курсу стали палкими прихильниками Анатолія Зіновійовича та його дисципліни. Навіть ті, які не дуже любили математику, або мали проблеми з опанування математичної статистики жваво цікавилися матеріалом, який доносив лектор до нашої уваги.
Чим же так полонив 33-річний лектор студентів нашого курсу, серед яких були і не набагато молодші за нього хлопці: 30-річний Гаджи Хизрієв, 25-річні Михайло Вакула, Володимир Гудим, Василь Карпенко, Василь Кацалап, Володимир Матлах, Михайло Хоменко, Степан Біндас та інші. Передусім привертала успішність Анатолія Зіновійовича та його здобутки: за плечима два дипломи про вищу освіту, робота на Сахаліні на відповідальних посадах керівника таксаторського загону і головного лісничого лісгоспу, неабиякі наукові здобутки. Особисто мені імпонувало, що Анатолій Зіновійович розпочав свою трудову діяльність з роботи в лісовпорядкуванні (мій вчитель лісової таксації в технікумі Анатолій Євменович Шморгун нам наголошував, що справжній лісівник свою фахову діяльність повинен розпочинати з лісовпорядкування, до речі, я так і зробив після закінчення технікуму).
Всім без винятку подобалася інтелігентність та ерудованість молодого лектора. Окремо необхідно зупинитися на різносторонній обдарованості ювіляра: вчений, лісівник, математик, поліглот, філолог, журналіст, спортсмен … Всього, чим так щедро обдарували Анатолія Зіновійовича матінка-природа, батьки, його працьовитість та цілеспрямованість і не перелічити. При цьому кожну з своїх численних професій або галузей людської діяльності він опановував досконало. Тому безпомилково можна стверджувати, що він кращий математик серед лісівників, кращий лісівник серед математиків і так далі… Досить згадати проте, що членом спілки журналістів СРСР Анатолій Зіновійович став ще не сягнувши 30-річного віку, що неодноразово перемагав у турнірах з шахів і плавання, в яких приймали участь майстри спорту СРСР. Ніколи не забуду як вперше у своєму житті спостерігав за сеансом одночасної гри з шахів на п’ятнадцятьох дошках, який давав Анатолій Зіновійович у «Лісовій казці» першого гуртожитку. Серед його суперників були як досвідчені шахісти викладачі (майстер спорту В. Ю. Юхновський та ін.), так і студенти різних курсів (першорозрядники М. Носа і М. Паланичко). З яким рахунком переміг він у сеансі вже не пам’ятаю, але точно знаю, що тільки декільком з його суперників вдалося звести свої партії до нічиєї.
Як і годиться справжнім педагогам, професор А. О. Швиденко у своїх стосунках зі студентами завжди був і залишається взірцем тих чеснот, які він їм прищеплював – чесності, порядності і працьовитості.
Саме тому для своїх учнів він є найвищим зразком людської досконалості. Бути взірцем йому неабияк допомагає те, що він не йде в ногу з сучасністю – він її випереджає. Яскравим прикладом цього був публічний захист докторської дисертації «Теоретичні та експериментальні обґрунтування системи лісоінвентаризації гірських лісів зони інтенсивного ведення лісового господарства», на якому зібрався не тільки увесь таксаційний бомонд країни, а і професори інших спеціальностей. Мені врізався в пам’ять зміст виступу головного опонента, провідного на той час таксатора СРСР, академіка Миколи Павловича Анучина, який у науковій дискусії під час обговорення сказав, що виконанні дослідження випереджають час і попри те, що він не все зрозумів, наукова доцільність роботи настільки очевидна, що якби її не виконав автор, то її треба було би терміново замовити.
Відомо, що одна з найзнаменніших ознак людського роду полягає в тім, що кожна нова генерація неодмінно додає щось нове до науки, здобутої від своїх попередників – Учителів, до будь-якого ремесла і мистецтва, засвоєного від них, і в такий спосіб стає Вчителем наступної генерації. У цьому відношенні шановний професор Анатолій Зіновійович Швиденко вже чимало зробив і ще чимало зробить не тільки для наступної, а і для декількох наступних генерацій.
Швиденко А. З. народився 20 вересня 1937 р. в с. Нова Гребля Жашківського району Черкаської області. В 1954 р. закінчив Русалівську середню школу. Після успішного складання вступних випробувань Анатолій Зіновійович поступає на перший курс лісогосподарського факультету Української сільськогосподарської академії, яку закінчив 1959 р. Молодий інженер лісового господарства на державному розподілі попросився в край, «де сонце сходить» – Далекосхідний аерофотолісовпорядкувальний трест, де був розподілений в 3-тю Хабаровську лісовпорядну експедицію, в якій і почав працювати помічником таксатора. Через рік Анатолій Зіновійович стає таксатором, керівником таксаторського загону і самостійно впорядковує праліси Сіхоте-Аліню. Однією з проблем таксації була недосконалість використовуваних нормативних матеріалів, які ускладнювали камеральні роботи з обробки польових матеріалів. На прохання директора Далекосхідного НДІ лісового господарства А. С. Агеєнка, керівника лісотаксаційної тематики інституту, Анатолій Зіновійович зі своїм однокурсником В. Й. Валігурою створюють науково-дослідну групу з розробки нових лісотаксаційних нормативів на Сахалінській лісодослідній станції. Два польових сезони тривав збір необхідних польових матеріалів. За цей час в насадженнях регіону групою було закладено понад 70 пробних площ, зрубано близько 1,5 тисячі модельних дерев. Наслідком стали таблиці для берези кам’яної, прийняті комбінатом «Сахалінліс». Після берези настала черга таблиць для широко поширеної на Далекому Сході породи ялини аянської.
Після закриття тематики на лісодослідній станції Анатолій Зіновійович прийняв запрошення перейти на роботу головним лісничим в Долінський лісгосп. Лісгосп першим на той час у області почав широкомасштабне лісовідновлення. І донині пам’ятником для тодішніх лісівників є сотні тисяч гектарів культур сосни, садити які розпочав головний лісничий А. З. Швиденко.
Протягом роботи головним лісничим з 1963 і до 1966 рр. Анатолій Зіновійович обирається делегатом Всесоюзного з’їзду науково-технічної спілки працівників лісового господарства і лісової промисловості СРСР, на якому стає її членом та приймається до спілки журналістів СРСР.
Бажання займатися науковою роботою не пропало і після трьох років успішної роботи головним лісничим. Наразі вчасним став лист доцента Ю. М. Руденка, з якого Анатолій Зіновійович дізнався, що на кафедрі лісової таксації рідної академії К. Є. Нікітін захистив докторську дисертацію, став завідувачем і шукає кандидатів до аспірантури. Чергову відпустку 1966 р. було використано для складання на «відмінно» вступних іспитів. Так, уже з досвідом лісовпорядник, став першим аспірантом і учнем непересічної особистості, справжнього вченого, проф. К. Є. Нікітіна. Учень був гідний Вчителя і дисертаційна робота «Каменноберезовые леса острова Сахалина, их строение, продуктивность и товарность» була захищена Анатолієм Зіновійовичем достроково.
З 1968 р. А. З. Швиденко працює на кафедрі лісової таксації: асистентом, старшим викладачем (1971–1972 рр.), в.о. доцента (1972–1973 рр.), доцентом (1973–1980 рр.) і завідувачем кафедри (1980–1988 рр.). За час роботи на кафедрі Анатолій Зіновійович закінчує вечірнє відділення фізико-математичного факультету Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, успішно захищає дисертацію «Теоретические и экспериментальные обоснования системы лесоинвентаризации горных лесов зоны интенсивного ведения лесного хозяйства» на здобуття вченого ступеня доктора сільськогосподарських наук (1982) і отримує вчене звання професора (1983), стає лауреатом почесного знака «Ветеран лесоустройства» (1982), бронзової медалі «За успіхи в народному господарстві СРСР» (1984) і ордена «Знак Пошани», працює членом Вчених рад із захисту докторських дисертацій в УСГА і МЛТІ та експертної групи з питань лісового комплексу при Держплані СРСР.
У 1988 р. керівництво Державного комітету СРСР з лісу запрошує Анатолія Зіновійовича очолити Всесоюзний науково-дослідний інформаційний центр з лісових ресурсів, який мав об’єднувати та аналізувати всі інформаційні потоки в країні про ліс і лісові ресурси, розробляти науково-методичну базу комп’ютеризації лісової галузі, стати головним науковим закладом з обліку лісів і лісовпорядкування. З цього і розпочався новий, московський період його біографії. Під керівництвом Анатолія Зіновійовича центр працював над основними нормативними документами галузі, активізував міжнародне наукове співробітництво з колегами США, Німеччини та інших країн світу. З ініціативи та легкої руки директора центру в 1991 р. була заснована Міжнародна асоціація дослідників бореальних лісів.
1992 р. в Анатолія Зіновійовича розпочинається планетарний період біографії. Події, пов’язані з розпадом СРСР, не оминули і центр. Погіршилося фінансування, закрилися окремі проекти, загалом постало питання про його подальше функціонування. Закриття центру за часом збіглося із запрошенням шведського академіка, керівника лісового проекту Стена Нільсена на роботу до Міжнародного інституту прикладного системного аналізу (IIASA), який територіально розміщений у м. Лаксенбурзі, в Австрії. Тут по-новому засяяв багатогранний талант Анатолія Зіновійовича. Працюючи провідним науковим співробітником IIASA, він став людиною всесвіту: керівник і виконавець близько 10-и міжнародних проектів, член 6-и всесвітніх комітетів, 5-х редколегій, 4-х наукових рад, 3-х академій. Перелік назв усіх заходів, справ, документів, учасником або автором яких був Анатолій Зіновійович, зайняв би не один десяток сторінок. Він виступає зі спеціальними доповідями на Публічних слуханнях Парламенту Німеччини, на ХІІ і ХІІІ світових лісових конгресах та інших планетарних форумах.
За свою плідну роботу А. З. Швиденка нагороджено Почесним дипломом Міжнародної асоціації дослідників бореальних лісів (1996), медаллю «850 років міста Москва» (1998), Дипломом 2-го ступеня Організації Об’єднаних Націй (2006), Золотою медаллю Міжнародної академії інформатизації як переможця конкурсу «Еліта інформаціологів світу 2011» та іншими міжнародними титулами.
Анатолій Зіновійович на 200% відпрацьовує високе звання почесного професора Національного аграрного університету (нині НУБіП України), яким його було удостоєно в 2007 р. Завдяки йому чимало науковців нашого університету (професори П. І. Лакида, В. Ю. Юхновський, Р. Д. Василишин, доценти П. В. Кравець, І. П. Лакида та багато інших) отримали змогу «прорубати вікно в Європу» і пройти стажування в IIASA.
Тому за все зроблене і за те, що ще буде Вами зроблено, доземний уклін Вам, шановний Анатолію Зіновійовичу! Нехай тішать Вас, дорогий Вчителю, Ваші рідні та друзі, аби ще довгий час у Вашому серці жили оптимізм і життєва наснага, аби повернулися до Вас сторицею даровані Вами довколишнім доброта, щедрість та милосердя!
