ДОЦЕНТ О. В. ПОЛЯКОВ – АНАЛІТИК, МЕТОДИСТ, ОРГАНІЗАТОР

Без перебільшення, Олександра Васильовича Полякова можна віднести до когорти фундаторів науково-методичного забезпечення та організації навчального процесу з підготовки фахівців лісового господарства кінця минулого і початку нинішнього століття. У одній своїй іпостасі він суворий і вимогливий викладач, а в другій – за натурою простий, щирий і готовий працювати з кожним студентом, не зважаючи на час, розпорядок та графік роботи на кафедрі.

Народився О. В. Поляков 10 лютого 1935 р. в м. Слов’янськ Донецької області в сім’ї вантажника Слов’янського содового заводу. Батьки, Василь Мусійович та Ірина Степанівна, мали лише початкову освіту. В сім’ї було п’ять братів і сестер, троє з них померли ще в дитячому віці.

Олександр Васильович починав навчання в першому класі у 1941 та 1942 роках, але його продовженню завадила війна, і тільки з третього разу, у 1943 р., після звільнення Донбасу від німецької окупації, він розпочав своє навчання. Семирічку села Хрестище Слов’янського району закінчив з похвальною грамотою у 1950 р. Того ж року без іспитів вступив у Чугуєво-Бабчанський лісовий технікум, який закінчив з відзнакою у 1953 році, отримавши кваліфікацію «Технік-лісовод».

Серед 5% кращих випускників технікуму, також без вступних екзаменів, Олександр Васильович був зарахований на перший курс лісогосподарського факультету Київського лісогосподарського інституту, який закінчив у 1958 р.

З 1958 по 1961 рік дипломований інженер лісового господарства, за направленням Міністерства сільського господарства СРСР, працював на посаді старшого (пізніше головного) лісничого Жана-Сімейського механізованого лісгоспу Семипалатинської області в Казахстані.

У 1961–1964 рр. Олександр Васильович – інженер з переробки деревини, згодом – старший інженер лісового господарства і колгоспних лісів Борзнянського лісгоспзагу Чернігівської області.

Неабиякі аналітичні здібності та тяга до знань привели його після шести з половиною років роботи на виробництві знову на лісогосподарський факультет.

З лютого 1964 р. О. В. Поляков – аспірант кафедри лісової таксації Української сільськогосподарської академії. Після аспірантури, з лютого 1967 р. працює асистентом кафедри лісової таксації. 27 червня цього ж року захищає кандидатську дисертацію на тему «Осичники Українського Полісся, їх ріст, будова і сортиментна структура».

З 1972 р. обіймає посаду старшого викладача, з листопада 1974 р. – доцента кафедри лісової таксації, а з червня 1998 року і до виходу на пенсію у 2002 році – кафедри менеджменту лісового господарства, створеної з ініціативи декана, в організації якої він брав активну участь.

У січні 1975 р. Олександр Васильович призначається за сумісництвом заступником декана лісогосподарського факультету доцента В. С. Наконечного. Працював на цій посаді до квітня 1977 року.

Його науково-педагогічний стаж становить 38 років. Як виробничник викладав «Організацію та планування лісогосподарського виробництва». Багато уваги приділяв інформатизації лісового господарства. За участі сина Сергія організував перший комп’ютерний клас на факультеті, а разом з іншим сином Максимом створив навчальний курс з інформаційних систем у лісовому менеджменті.

Проводив інтенсивну організаційно-методичну роботу, очолював методичну комісію факультету, науково-методичний кабінет академії, численні комісії з аналізу забезпечення навчального процесу в академії, тривалий час організовував підвищення кваліфікації викладачів аграрних вузів країни з інформатики та обчислювальної техніки.

У списку опублікованих робіт – понад 50 науково-методичних праць, підсумком яких став цикл типових програм 10 навчальних дисциплін економічного спрямування для вищих навчальних закладів з напряму підготовки фахівців лісового і садово-паркового господарств та монографія, яку він закінчив уже після виходу на пенсію – «Наукове та методичне забезпечення підготовки лісогосподарських кадрів».

Наукові дослідження Олександра Васильовича лежали в площині організації раціонального використання лісових ресурсів та інформаційного забезпечення лісового господарства. Він опублікував 40 наукових робіт, головною з яких можна вважати «Лісівниче та господарське значення повноти насаджень». Наукова розробка «Адаптивна промислова сортиментація лісосічного фонду», над якою Олександр Васильович працював понад 30 років, впроваджена більше ніж у 200 підприємствах лісового профілю України.

На всіх посадах О. В. Поляков вирізнявся вимогливістю, інколи навіть надмірною, до себе, колег та студентів, глибоким, різнобічним проникненням у суть проблем, які необхідно було вирішувати, як тих, що стосуються його наукових пошуків, так і тих, що належали до його улюбленого напрямку – удосконалення навчального процесу, зокрема, його організаційного та науково-методичного забезпечення.

В кінці 90-х років минулого століття для вивчення суті проблем, експертної оцінки стану справ, громадської думки широко застосовувалося анкетування. Прихильником цього методу і ефективним користувачем його був і доцент О. В. Поляков. Пригадується випадок. У 1991 р. мене призначили деканом лісогосподарського факультету. На той час 40-річний декан уважався радше винятком (дуже молодий), аніж правилом. Олександр Васильович, з властивою йому ініціативністю, провів анкетування студентів випускного курсу з метою вивчення їх думки щодо новопризначеного декана. Дещо здивувавшись високій оцінці людських і фахових якостей нового декана, О. В. Поляков поспішив до деканату. Після розповіді про анкетування, про оцінку мене студентами він очікував схвалення його дій, а натомість почув запитання: «Коли і де Ви проводили анкетування?». Дізнавшись, що під час лекції в 102 аудиторії, я звернув увагу мого Вчителя, що проводити анкетування під час лекцій неприпустимо. У відповідь Олександр Васильович подивився на мене з тільки йому притаманним поглядом, в якому було і схвалення, і … здивування водночас.

З позицій набутого життєвого досвіду я дуже вдячний Олександрові Васильовичу за його уроки ставлення до роботи, головним з яких був постулат про те, що яким би досконалим не був процес, дбати про його поліпшення необхідно постійно.

Разом з дружиною Людмилою Дмитрівною Полякови виховали трьох синів – Максима, Сергія і Віктора, працьовитих і самодостатніх. Всі вони захистили дисертації на ступінь доктора філософії за профілями: лісової економіки, інформаційних наук, агрономії. Нині вони представляють Україну у далеких зарубіжних краях.

Прожиті роки додали О. В. Полякову мудрості й життєвого досвіду, але, як і раніше, у нього достатньо молодечого запалу та небайдужості до того, що діється в інституті, університеті, Києві, державі та світі.

Олександре Васильовичу, Ви ніколи не шукали легких шляхів, не жили за принципом: «Моя хата скраю, я нічого не знаю». Хай ще довго живе у Вашім серці ця небайдужість – основа доброти та милосердя, а навзаєм – хай тішать Вас Ваші діти, рідні, друзі, колеги, учні та люди.