08/09/2011
0У чому причина занепаду дубових лісів – у зміні кліматичних умов чи у невмілому їх догляді, споживацькому підході до лісу?
Останнім часом у засобах масової інформації висловлюється занепокоєння з приводу всихання дубів. Разом з тим, як завуальовано, так і відкрито звучать натяки про приреченість дібров і що ця безвихідь може вирішитись тільки одним безальтернативним шляхом – превентивним рубанням дуба, яке дасть змогу із ще не всохлих дерев отримати цінні ділові сортименти. Ці рекомендації виходять, треба прямо сказати, з уст чиновників, діяльність яких значно шкідливіша від тої, що її завдають лісові короїди, і мають на меті підготувати громадську думку до таких можливих непопулярних кроків, як, наприклад, зняття статусу заповідності з окремих природно-заповідних об'єктів лісового фонду, що розв'яже руки для їх експлуатації. Ці ж самі чиновники, чудово знаючи глибинні причини такого стану, свідомо їх замовчують, безпомічно розводячи руками і киваючи ледь не на потойбічні сили. Спираючись на багаторічний досвід, хочу висловити свої міркування з цього болючого питання
Ліс – складна природна формація, всі його складові перебувають у постійному безперервному розвитку і взаємозв'язку, співвідношення і взаємодія між ними перебувають в стані відносної рівноваги, що визначає певну стійкість лісового середовища. І якщо взаємозв'язки між його елементами порушені метеорологічними умовами чи діяльністю людини, це змінює екологічний баланс і неминуче призводить до зміни рівноваги в лісовому середовищі в небажаному напрямку.
Розглядаючи всихання дуба, необхідно розмежувати вплив комплексу ключових природно-кліматичних факторів, до яких відносяться періодичні зміни посушливих і перезволожених періодів, циклічне чергування малосніжних та надзвичайно морозних років, коли промерзає коренева система, підмерзають молоді однорічні пагони в кронах дубів,- від наслідків антропогенного впливу на стан дібров. Останній є результатом свідомих чи несвідомих негативних дій і може призвести до непоправних наслідків. Головні причини виродження дубових насаджень в нашому випадку, на мою думку, слід шукати саме в цій площині.
Не секрет, що в погоні за дорогоцінними дубовими сортиментами, такими, як пиловник, фанерна сировина, кряжі на винну клепку, яких не отримати із сухостійних дерев, лісові користувачі йдуть на свідоме порушення встановлених норм і правил. При визначенні дерев для вибіркового санітарного рубання масово намічають і такі, які цього не потребують, при цьому інтенсивно зріджуючи насадження. Прикро, але в останні десятиріччя ввійшла в повзучу практику підневільно-вибіркова різновидність рубання, що базується на замовно-цільовому призначенні зрубаної деревини, яка є неприйнятною для лісодефіцитних регіонів і в Україні офіційно не застосовується. Це треба відверто визнати і тільки тоді можна буде говорити про ефективні заходи.
Використання такого різновиду рубання погіршує умови росту дерев. Коли дерева дуба, які виросли в лісі, внаслідок інтенсивного зріджування насадження потрапляють на відкритий простір, де значно більше вітру і світла, погіршується їх фізіологічний стан, знижується захисна система, вони ослаблюються і починають суховершити. Цю сприятливу ситуацію використовують стовбурні шкідники. Помічено, що вони тяжіють до місць активної діяльності людини та летять в бік більш зріджених насаджень. Як правило, нападають тільки на ослаблені дерева, пошкоджуючи заболонь і деревину стовбура, результатом чого є всихання дерева. Дерева і насадження, яких оминула така горе-діяльність, зазвичай, стійкі до подібних потрясінь.
У сімдесятих роках в Цуманських лісах спостерігалося всихання дубів, що було наслідком дії цілого комплексу кліматичних факторів, результатом яких стало розмноження спочатку первинних листогризучих шкідників зимового п'ядуна, зимової зеленої листовійки та інших, а потім і вторинних стовбурних шкідників. У сорок восьмому кварталі Берестянського лісництва виявили всихання дерев дуба, але це явище мало локальний характер. Хоча кількість всихаючих дерев перевищувала природний відпад, проте мала обмежену площу. Було встановлено, що найбільш інтенсивне всихання пройшло в мікропонижених місцях. Це пояснювалось тим, що в попередні роки саме в тих місцях були літні підтоплення.
Після ретельного обстеження вирішили частину насадження площею один гектар, що знаходилась в пониженому місці, суцільно зрубати. В іншій частині даного насадження провели обережне вибіркове санітарне рубання. У наступні роки тут масового всихання не спостерігалось. Сьогодні в це важко повірити, але то був єдиний випадок у моїй практиці, коли довелось застосувати такий радикальний захід, як суцільне санітарне рубання дуба. А врізався в мою пам'ять цей випадок тому, що запас деревини на цій одногектарній площі становив 650 кубометрів, в тому числі 500 кубометрів дуба в першому ярусі насадження та 150 кубометрів граба в другому ярусі. Зараз таких насаджень із свічкою не знайти.
Характерним для дібров є те, що вони більше насичені життям, ніж інші лісові формації, їх рубання – це загрозливе втручання в життя лісу, а тому потребує високої фаховості і великої обережності. На жаль, виробничники нерідко ігнорують як правила санітарного мінімуму в лісах, так і інші нормативні документи.
Декілька років тому була прийнята програма «Діброва», в якій на високому професійному рівні для кожного лісництва розроблено заходи по покращенню стану дібров. Проте багато її пунктів так і залишаються на папері. Як, наприклад, захист молодих посадок від потрав дикими звірами, що є болючим питанням для лісництв, де ведеться інтенсивне мисливське господарство. Продовжується практика огородження лісових культур дерев'яними жердками, яке, за результатами спостережень, виявилось найменш ефективним методом захисту. Не досягає цілей і обробіток саджанців засобом захисту від об'їдання тваринами – репелентом, який є ефективним тільки в перші три роки.
З цими проблемами успішно справляються наші європейські колеги. І не зрозуміло, чому ми, постійно нарощуючи поставки до них деревини, не можемо використати їх досвід, технології, засоби захисту насаджень.
Із зрозумілих причин найбільше уваги і опікунства нині приділяється стиглим насадженням, у той час, як догляд за молодняками та середньовіковими насадженнями, завдяки якому формується якісний склад, високопродуктивний запас та цінна товарність, забутий. Які ж ліси ми в такому разі залишимо нащадкам?
Яскравим прикладом невігластва в справі лісовідновлення дібров може служити створення так званих дубових лісових культур на лісовій галявині в сорок сьомому кварталі Гаразджанського лісу, що при в'їзді на територію виробничо-селекційного центру лісового господарства. Якщо цей об'єкт створено для того, щоб вчити молодих лісівників, як не треба робити, то результату досягнуто. Складається враження, що творці цього шедевра вирішили спростувати один з головних постулатів класичного лісівництва, який гласить, що «дуб любить рости в шубі, але з відкритою головою». Шубу мають створювати молоді деревця, яких в даному випадку якраз і нема, а над головою повис суцільний намет із крон столітніх дубів, який позбавляє будь-яких шансів молодих дубків стати могутніми деревами.
Які ж висновки можна зробити, аналізуючи причини, від яких терплять дубові насадження? Нічого надприродного в цьому явищі немає. Якщо зважити всі обставини порушеної природної рівноваги, то неозброєним оком видно, як стрілки терезів, що показують баланс впливу різних негативних факторів на лісове середовище, в останні роки стрімко пішли в сторону тих, з якими пов'язана людська діяльність. На жаль, процеси всихання, які є наслідком такої діяльності, в непоодиноких випадках набирають характеру метастаз.
Точка зору, що все це вимушено робиться через тимчасово тяжкий економічний стан і фінансову скруту, не витримує ніякої критики. Криза, яка супроводжує суспільство протягом всіх років незалежності, це перш за все криза в головах і свідомості профі-ділків від лісу. А цьому сприяє атмосфера вседозволеності та індульгенція від шкідливих дій, що здійснюються заради власних інтересів.
У лісництвах зникли такі ключові робітничі професії, як лісокультурниця та лісоруб. Як правило, це були сільські жителі, які вміли якісно виконувати свою роботу, передавали її секрети з покоління в покоління, створюючи цілі династії лісівників. Натомість ліс заполонили випадкові люди, що не володіють необхідними специфічними навиками та знаннями, керуються лише особистими інтересами і доля лісу їм байдужа. Для прикладу, в Ківерцівському держлісгоспі в останні роки кількість штатних робітників в лісництвах, що доглядали за лісом, зменшилась в десять разів, хоча обсяги виконаних робіт, згідно з бравурними рапортами керівників лісгоспу, не зменшились. То хто ж тоді і як виконує цю роботу, і яка її якість? Чи, бува, не тут зариті витоки тіньової економіки, про яку всі говорять, але разом з тим ніхто не може чи не хоче їх конкретно назвати? Невиправданою є плинність кадрів, а особливо ротація керівників лісництв, яка не завжди доцільна і часто просто дивує.
У молодих спеціалістів, які все рідше поповнюють ряди лісівників, потрібно виховувати особливий екологічний світогляд, високу професійність, інтерес до професії, використовуючи при цьо му як моральні, так і матеріальні стимули. Хоча їм, незважаючи на здобуті знання, ентузіазм, оптимістичні сподівання, як тим молодим дубкам, дуже складно пробитися крізь атмосферу кругової поруки, підозрінь, брехні, підлабузництва та подвійної моралі і знайти своє достойне місце. Не позаздриш тим людям, які вже працюють, тримають в руках лісовий молоток з тавром для відпуску лісу і прагнуть чесно виконувати свої обов'язки. Як навчити їх не поступатись своїм професійним покликанням під тиском тих, хто прагне поживитися за рахунок експлуатації лісу, співвідносити свої потреби з потребами громади, суспільства, майбутніх поколінь?
