ПРОФЕСОР О. О. САЛГАНСЬКИЙ – БІОЛОГ, ФІЛОСОФІ ПОЕТ, В ЯКОМУ ТРЕМТІЛА ЖИВА ДУША (1919 – 2010)

Олексій Олександрович Салганський народився 25 листопада 1919 р. в с. Ягодне Горьківської області, у родині священика. Батька О. О. Салганського, Олександра Миколайовича, було репресовано у 1937 р. як служителя культу. Реабілітовано його було посмертно тільки в 1953 р.

Після закінчення сьомого класу Семеновської середньої школи Олексій Олександрович протягом 1934 р. працював учителем початкової школи.

У 1937 р., після закінчення одного курсу деревообробного технікуму, навчався на курсах Горьківського машинобудівного робітничого факультету. Після завершення навчання Олексій Олександрович поступає до Московського Всесоюзного зоотехнічного інституту пушино-сировинного господарства, повний курс звіриномисливського факультету якого закінчив у 1942 р. Під час навчання працював молодшим консультантом кіностудії Мостехфільм з питань зоології у режисера А. М. Згуріді.

Упродовж 1942 – 1945 рр. О. О. Салганський служив у рядах армійських підрозділів: курсант Ташкентського кулеметного училища (серпень 1942 – травень 1943), командир взводу протитанкових рушниць, потім помічник командира маршової роти (травень 1943 – листопад 1943), офіцер резерву (листопад 1943 – лютий 1944), командир стрілецького взводу, а пізніше роти (лютий 1944 – вересень 1944). В боях Олексію Олександровичу прийшлося командувати штрафною ротою, у складі якої було понад 200 солдатів-дезертирів і більше 20 розжалуваних офіцерів.

За участь у боях О. О. Салганського нагороджено трьома (за деякими даними чотирма) орденами Великої Вітчизняної війни та багатьма медалями.

Після перемоги над фашистською Німеччиною, одужання та виписки з госпіталю О. О. Салганський працював інструктором у військовій школі службового собаківництва та головним мисливствознавцем Військової Академії ім. М. Фрунзе.

Демобілізувався Олексій Олександрович у 1946 р. Тоді ж починає працювати завідувачем відділу хижаків Київського зоопарку, а в 1948 р., після вступу до аспірантури, переїжджає на роботу в зоопарк Асканія-Нова, де працює завідувачем секції копитних тварин.

Після закінчення аспірантури та успішного захисту в 1952 р. кандидатської дисертації на тему «Пантовые олени на югеУкраины (Новый метод содержания)» О. О. Салганський влаштовується на роботу доцентом у Київський лісогосподарський інститут.

Протягом більш як півстолітньої роботи на факультеті Олексій Олександрович викладав низку дисциплін біологічного спрямування: «Біологія лісових звірів та птахів», «Лісова зоологія», «Мисливствознавство», «Охорона природи», а з відкриттям спеціалізації «Мисливське господарство» – ще й «Біологія та етологія мисливсько-промислових звірів», «Дичинорозведення», «Техніка мисливського промислу», «Звірівництво», «Мисливське собаківництво».

Працюючи в лісогосподарському інституті, а потім в Українській сільськогосподарській академії, Олексій Олександрович активно досліджує царину мисливствознавства і після захисту в 1968 р. докторської дисертації на тему «Одомашнивание копытных в СССР» входить до числа найвідоміших зоологів-мисливствознавців Європи. Вже наступного року доцентові О. О. Салганському було присвоєно вчене звання професора зоології.

Професором Олексій Олександрович працює поперемінно на кафедрі лісівництва і кафедрі дендрології та охорони природи. Багато сил докладає примноженню експонатів музею біології лісових звірів і птахів, засновником якого він по праву вважається. Нині це музей ім. професора Олексія Олександровича Салганського – один з найкращих подібних музеїв не лише в Києві, а і в Україні.

Усе післявоєнне життя він з острахом чекав приходу вересня, місяця, який для нього був найважчим: тричі його ранило, у вересні пішли з життя його рідні – перша дружина, донька… Але попри все по життю він залишався оптимістом і філософом. Вдруге він оженився, коли йому було за 60. З дружиною Вірою Олександрівною виховали прекрасного сина Олександра, який, як і батько, зоолог, і вже двічі з вітчизняними науковими експедиціями побував у Антарктиді.

Філософський урок мені Олексій Олександрович дав після мого вступу до аспірантури у 1977 р., під час вибору дисертаційної теми. В Закарпатській лісодослідній станції, де я працював до вступу, виконувалася спільно з чехословацькими колегами наукова тема, предметом дослідження якої був захист лісових культур від дичини. Виконавцем теми (молодшим науковим співробітником) був і я. Тому запропонував моєму вчителю, науковому керівнику, проф. П. Г. Кальному таку ж тему взяти для моєї дисертації. Прокіп Григорович не заперечував, але зауважив, що треба порадитися з проф. О.О. Салганським.

У ті часи професори факультету П. Г. Кальной, Т. Т. Малюгін, О. О. Салганський, О. М. Чернега та ін. після роботи часто збиралися на квартирі у хлібосольного проф. А. І. Котова (керівника моєї дипломної), де обмінювалися думками, дискутували з різних питань. Туди і запропонував мені підійти Прокіп Григорович. Завітавши увечері до квартири А. І. Котова і привітавшись з усіма, я сказав, що хотів би порадитися з шановними професорами щодо теми моєї кандидатської дисертації, яка стосується лісових культур і лісової дичини (був упевнений, що мене підтримають двоє керівників, Олександр Микитович, з сином якого я дружив за часи студентства, і Тимофій Тимофійович, який до мене добре ставився ще з другого курсу). Проте не так сталося, як гадалося. Олексій Олександрович звернувся до мене: «Назовите, пожалуйста, тему вашей работы?». Я, не задумуючись, випалив: «Защита лесных культур от потравы дичью в условиях Закарпатья». Його безапеляційна, окаюча реакція спантеличила мене до краю: «Молодой человек, не культуры надо защищать от дичи, а дичь – от культуры!». З вердиктом професора О. О. Салганського погодилися всі. Пізніше правдивість його слів зрозумів і я: справжнього лісу не може бути без звірів, так само як і справжніх лісових звірів – без лісу.

Олексій Олександрович – широко відомий не тільки у фаховому колі зоолог,  мисливствознавець, натураліст, популяризатор і захисник природи. Він був ще й яскравим публіцистом, філософом і поетом. Його поетично-публіцистична збірка «Раздумье о человеке и природе» на 170 сторінках вмістила його щирі роздуми про всі грані людського буття.

Не стало О. О. Салганського 13 листопада 2010 р. Реквіємом життю професора можуть слугувати заключні рядочки його поетичного твору «Живая душа»:

• Как много сейчас говорят о прошедшем
• И речи, как воды, текут не спеша …
• Давайте поклонимся в ноги ушедшим,
• В которых дрожала живая душа.