Начинаем публиковать очерки из недавно изданной книги Виктора Мельхиоровича Маурера “УКЛІН ДОЗЕМНИЙ ВЧИТЕЛЯМ (Історико-біографічні нариси)”. Книга написана по зову души… Написана сердцем… Её тираж, изданный за средства автора, – 50 экземпляров. Весь он уже раздарен родным героев книги, которые на вопрос внуков и правнуком, – “Каким был мой дед / “прадед”/, теперь могут ответить коротко, – “Возьми…почитай…”. Книга будет интересна не только тем, чья жизнь так или иначе связана с НУБИП, но и многим других… В ней примеры реальных судеб… жизненных позиций… характеров…Спасибо, Виктор Мельхиорович! Я не знаю, всем ли своим учителям на склоне лет поклоняться нынешние студенты -лесники, но Вам поклонятся точно…М.П.
Наш декан, доцент Г.В. Дубінін, для більшості з нас, які були зараховані в число студентів лісогосподарського факультету Української сільськогосподарської академії в далекому 1969 році, став нашим першим фаховим батьком. Батьком дуже чесним, справедливим, вимогливим і дуже добрим до кожного з нас без виключення.
Народився Георгій Володимирович Дубінін 11 березня 1918 р. в родині вчителів, у м. Липовець Вінницької області. Семирічку закінчив у с. Козин, а робітничий факультет при інституті – в с. Маслівці Київської області у 1934 р.
Після переїзду батьків до Білої Церкви юнак Георгій пішов до 10 класу СШ №3, яку з Похвальною грамотою кращого випускника школи закінчив у 1935 р.
У 1936 р., після завершення навчання на першому курсі геологорозвідувального факультету Київського гірничого інституту, Г. В. Дубінін прийняв відповідальне для себе рішення про вступ до Українського лісотехнічного інституту. Набравши на вступних іспитах 19 балів з 5 предметів (математики, фізики, хімії, мови та історії партії), був зарахований спочатку на загальнотехнічний, а через рік – на лісогосподарський факультет інституту. Лекції тодішнім студентам читали такі знані лісівники як професор (згодом академік) П. С. Погребняк, професори В. Е. Шмідт, Н. О. Коновалов, Я. В. Ролл, З. С. Голов’янко, М. М. Степанов, М. М. Синицький, Д. І. Товстоліс та інші видатні постаті.
У 1940 році, після успішного захисту під керівництвом професора Н. О. Коновалова дипломної роботи на тему «Екзоти в культурах Білоцерківського лісгоспу», Георгієві Володимировичу було присвоєно кваліфікацію інженера лісового господарства та видано диплом з відзнакою. Як і багатьох інших випускників, його було направлено на роботу в західні області, приєднані 1939 року до України. Г. В. Дубінін отримав направлення на посаду лісничого Перемишлянського лісництва Львівської області, але приступити до практичної роботи не довелося. Його було викликано на дійсну строкову військову службу, яку Г. В. Дубінін розпочав у Житомирі в школі молодших командирів. Після завершення навчання його залишили в школі на посаді командира взводу і викладача геодезії, де і застала Георгія Володимировича війна.
Зі школи його направили до лінійного підрозділу, на посаду помічника командира взводу управління. В липні-серпні 1941 року Г. В. Дубінін захищав Київ і рідне Голосієво від фашистських загарбників. Фронтові дороги пролягли через Кавказ, Виборг і Ленінград, Карельський перешийок, міста Варшаву та Познань. Він брав участь у наступальних боях на Берлін. 16 квітня 1945 р., в районі Зеєлівських висот, його було важко поранено розривом протипіхотної міни. За бойові звитяги Г. В. Дубініна було нагороджено орденом Червоної зірки, орденами Вітчизняної війни першого і другого ступенів, багатьма медалями.
У грудні 1945 року, після завершення лікування, Г. В. Дубініна було демобілізовано з армії. З січня 1946 р. Георгій Володимирович працює інженером Білоцерківського лісгоспу, після чого його, за сприяння академіка П. С. Погребняка, було призначено директором заповідника – пам’ятника садово-паркового будівництва «Олександрія». За період роботи директором заповідника Г. В. Дубінін читає лекції з полезахисного лісорозведення студентам Білоцерківського сільськогосподарського інституту.
1951 року Георгія Володимировича було призначено на посаду директора Фастівського лісгоспу. За рік його роботи лісгосп піднявся з 20-го на 2 місце. Практичну діяльність він активно поєднував з науковою роботою і в 1952 році вступає до аспірантури на кафедру лісових культур свого рідного інституту. Першим його керівником був завідувач кафедри лісових культур доцент М. М. Ягниченко, а пізніше – проф. Б. Й. Логгінов.
Після успішного захисту кандидатської дисертації на тему «Реконструкція малоцінних грабняків Вінницької області» вся подальша трудова діяльність Г. В. Дубініна пов’язана з кафедрою лісових культур: асистент (1955 р.), старший викладач (1959 р.), а з 1962 по 1976 рр. – доцент.
З 1965 по 1972 рр. Георгій Володимирович працював деканом рідного лісогосподарського факультету. На цій посаді йому повною мірою вдалось реалізувати свої найкращі риси: неабиякий талант організатора, людяність у стосунках з колегами та студентами, непересічну принциповість і водночас готовність прийти на допомогу до кожного члена колективу, хто її потребує.
У роботі зі студентами Декан Г. В. Дубінін особливу увагу приділяв формуванню гармонійно розвиненої особистості. Він уважав, що лісове господарство, з урахуванням його специфіки, потребує здорових тілом і духом, високоосвічених, інтелігентних та культурних фахівців. Сам у минулому гравець студентської збірної Києва з баскетболу, він добре розумів, що заняття спортом допомогли йому витримати лихоліття війни, що спорт виховує багато таких рис, без яких важко стати відповідальним та ефективним членом команди як на виробництві, так і в науково-педагогічній діяльності. Тому не дивно, що на факультеті навчалися студенти, які були членами збірних команд різних рівнів, починаючи від міських і закінчуючи збірною України. У нас на курсі навчалися чемпіонки Спартакіади народів СРСР 1969 року, члени збірної УРСР з кульової стрільби, майстри спорту Люба Чернишова та Наталія Ярмоленко, майстер спорту міжнародного класу з самбо Анатолій Каленський. Не дивно, що в часи керівництва Дубініна Г. В. факультет за спортивними показниками був кращим а академії.
Але не перше місце у спорті було головним для Георгія Володимировича, коли він запрошував на навчання відомих спортсменів. Головними для нього були пропаганда здорового способу життя та підвищення іміджу факультету. Не менше уваги він приділяв і участі студентів у художній самодіяльності. Він уважав, що кожен студент факультету під час навчання повинен мати можливість розвинути свої спеціальні здібності, розкрити свої мистецькі таланти, які після закінчення навчання допоможуть йому стати шановним і авторитетним фахівцем. Досить згадати оркестр народних інструментів факультету або ВІА «Лісова пісня» – призера Всесоюзного конкурсу естрадної патріотичної пісні. У полі уваги Декана постійно була і навчальна робота, здійснювати яку йому допомагав його побратим, доцент Петро Іванович Герасименко.
Захищаючи студентів, Георгій Володимирович використовував усі свої можливості. Чого тільки вартує історія з найстарішим за віком студентом нашого курсу Гаджі Раджабовичем Хизрієвим, якого він поновив у студенти попри існуючу заборону. Віддячив Гаджі своєму Деканові успішною роботою у лісовій галузі, пройшовши усі посадові сходинки від лісничого до заступника Міністра лісового господарства Дагестану.
Своїм ставленням до роботи Г. В. Дубінін заслужив незаперечну повагу і щиру любов студентства факультету. Його батьківське піклування допомогло багатьом випускникам стати справжніми фахівцями своєї справи, патріотами Вітчизни та українського Лісу і, в першу чергу, небайдужими людьми.

Декани та їхні заступники різних років, зліва направо – сидять: доц. П. І. Герасименко, проф. В. М. Маурер, доц. Г. В. Дубінін, доц. В. М. Портной, проф. А. А. Строчинський, доц. В. Є. Свириденко; стоять: доц. С. М. Дударець, доц. В. М. Малюга, доц. Б. І. Новак, доц. О. В. Поляков, доц. О. Г. Бабіч, доц. С. Б. Ковалевський, проф. В. Ю. Юхновський (фото 1999 р.)
За роботу на посаді декана Г. В. Дубініна нагороджено медаллю «За трудову доблесть». Проте головним надбанням Георгія Володимировича є щира любов його випускників, глибока шана усіх, хто знав, пам’ятає і пам’ятатиме Георгія Володимировича Дубініна – Людину, Лісівника, Педагога, Декана.

3 коментаря
Lssnyk
Дякую п. В.М. Мауреру, що нагадав.
Мені у свій час довелося познайомитися з п. Г.В. Дубініним не як студенту з викладачем, а як з сусідом. Справа в тому, що я якраз тимчасово проживав біля його дачі. Щоліта Георгій Володимирович з дружиною туди навідувалися. Він уже не працював, був на пенсії. Але який це був оптиміст. Він нормально себе почував, як із старшими, так із молодими людьми. У розмовах з молодими працівниками лісу йому якось вдавалося і підтримувати їхні думки чи наміри і також спрямовувати їх у правильному напрямку з огляду на свої знання та життєвий досвід. В той же час це була дуже скромна людина. Уявіть собі його дача під Києвом це конструкція з дощок десь 2,5 х 3 метри. Як по сучасним міркам, то це не дача, а непорозуміння. Але він туди приїздив, працював, відпочивав і був мабуть дуже щасливим.
Понад три десятки років прлйшло, а прочитав статтю все згадав і якось приємно стало.
лісовод
Ми досить часто забуваємо і ще раз подякувати своїх учителів,- тих, хто дав нам путівку у життя. На відміну від багатьох, Віктор Мельхіорович, учитель від Бога, якого від щирого серця називають своїм улюбленим викладачем і другом ціла армія випускників лісогосподарського факультету, зробив велику справу, від усієї душі поклонився до землі славетній плеяді вчителів-лісоводів. За це низький уклін Віктору Мельхіоровичу.
На превеликий жаль, тираж видання не дозволяє всім бажаючим ознайомитись з життєвими стежками тих, завдячуючи кому стали фахівцями. На моє глибоке переконання лісовій спільноті варто допомогти автору збільшити наклад, разом з цим доєднавшись до увіковічення пам’яті про своїх вчителів.
PETRO Checheliuk
Я про маленьку рекламку «Допоможемо видати книгу Віктора Маурера». Чудовий почин! Автор книги – явище в українській лісовій галузі. Безкінечно добра людина, особистість високої проби з загостреним почуттям сумління. Зважаючи на те, що лісогосподарський інститут НУБіП щороку з усіх форм навчання випускає 250 спеціалістів, не помилюсь, якщо скажу, що в галузі на керівних посадах їх працює щонайменше 30%. Допомогти видати книгу про викладачів рідної Альма-Матері велів сам бог.
Comments are closed.