ЛОСІ НЕ ВИННІ. НА “НЕЙТРАЛЬНІЙ” СМУЗІ

Эта статья получена почтой. На мой взгляд она выглядит незаконченной, грешит “смешением стилей” и очень далека от заявленной в заголовке “нейтральности”…М.П.    Фото: Наталии Каранкевич и Ивана Роговского

  “То хто ж винен?” – аж проситься на язик логічне питання про незавидну долю вітчизняного лося. Здавалося б – хто сміє загрожувати найбільшому серед оленів нашої фауни, величному, величезному та страшному рогалю? Який дуже добре обороняється (відомі випадки, коли під час захисту лось переднім копитом навпіл перебивав дорослого вовка). Чому ж не зміг за себе постояти?

Не зміг, бо став розмінною “лосиною” монетою не лише у незрозумілих іграх чиновників, які отримують від держави зарплатню за його охорону, паралельно – у іграшках азартних гравців-охломонів-“екологів”, що “кохають його до нестями” і яким до спини, або ще й нижче, його рогата доля – аби крутіше попіаритись, а то ще й копійчину “срубить” під шумок. Біда. Біда та й годі.

Одна журналістка попросила коротко відповісти про ситуацію та стан справ з лосем. Відповідаю: “Через ж… почали – ж… отримали”. Плюс – тіла збитих машинами рогатих та безрогих звірів, перемішаних з залишками автомобільного брухту, тілами людських жертв та калік на перетині з невивченими та не огородженими шляхами міграції звірів. Плюс до того ще один бонус, поки пар від піару закриває очі – сто, а то й сто п’ятдесят кілограмів свіжої лосятини від кожного вдалого бандитського пострілу. А ось тут вже наш рогатий красень безсилий. Бо нікому його і, головне, ні на що його охороняти, поки йдуть ці антилосині війни. Серйозна охорона потребує серйозних коштів.

Ситуація, завдячуючи тривалому ЗМІ-їному “висвітленню” питання про стан справ вітчизняної популяції лося, настільки заплуталась, що неможливо не лише претендувати на абсолютну істину – нема куди “вставити власні п’ять копійок”. Але я ризикну.

Якщо не прояснити, то хоча б трішечки підняти завісу незрозумілої мережі брехні, яку через вигоду (часом через невігластво) хтось видає за правду, тоді як істину – за фейк. Знову і знову постає тривіальне питання про наявність (вірніше – відсутність) елементарних знань про справу. І якщо мені більш-менш зрозуміла позиція Асі Вільгельмівни Серпинської, у “минулому житті” кандидата математичних наук, що за власні кошти переобладнала корівник у притулок для бездоглядних тварин чи Олександра Тодорчука, засновника гуманістичного руху, то Заслуженого природоохоронця, колишнього критика зоозахисного руху, нині – істину у всій своїй природній чистоті, але який ганебно втік з останнього “круглого столу” – Володю Борейка – не можу збагнути.

 Хоча “…меня опять терзают смутные сомнения…” А про Межжеріна Сергія, головного “спеца” по лосю від Академії Наук, краще сказати, ніж Євген Червоненко, важко: цей спеціаліст по мишах має відношення до лося, як морська свинка до моря. Підтвердженням цьому є авторський перелік назв його наукових праць….

Коротка хронологія останніх “лосеносних” подій.

Почалося ця катавасія (вже вкотре) на першому січневому, 2017-го року, “доленосному” засіданні у Орхуському Центрі. Було там зважене побажання директора Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України вивчити ситуацію, були депутати, були куці дебати, але перемогла істерика:

• “лося в ЧК, заборонити полювання, мисливці – вороги природи”;
• згодом – лютневий 25-річний мораторій на добування лося;
• згодом – друге засідання в Центрі, коли мораторій гальмонувся у Кабміні і треба було рятувати “лице”;
• згодом – дозвіл на відстріл пів ліміту;
• згодом – листопадове рішення Нацкомісії червонокнижних ботаніків (протокол № 2 від 09.10.2017 р.) і, накінець-то – грудневий підпис наказу Остапом Семераком з обіцянкою у зимовий сезон 2017/18 років (згідно даних ЗМІ) за домовленістю з Франкфуртським зоологічним товариством провести облік лося. Мінюст України 28.12.2017 р. за № 1573/3144 зареєстрував наказ Мінприроди від 19.12. 2017 р. за № 481 про внесення змін до Переліку видів тварин, що заносяться до ЧКУ. Ура! Лось у Червоній Книзі. Ура! Лось став “червонокнижним”. Але наскільки нам відомо, на сторінках Червоної книги йому було не зовсім весело, бо додаткових коштів на збереження рогатого червонокнижника – зась. Відкинемо умовності: втрата лосем єдиного зацікавленого у збереженні його рогатої голови господаря-охоронця у особі єгерів та мисливствознавця 326-и мисливських господарств України, в яких у минулому році був зафіксований цей звір, не пішла йому на користь;

• згодом – майже рік, крім пробних гелікоптерних авіаобліків, нічого реального для прояснення ситуації не робилося, хоча існує ПОРЯДОКдержавного обліку рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України, згідно якого цей Державний облік…ведеться з метою систематичної роботи щодо виявлення місць їх перебування…, визначення їх географічного поширення, кількісних, якісних та інших характеристик, необхідних для вжиття термінових заходів для їх охорони та відтворення…ведеться за окремими видами (групами видів) тварин, рослин і…передбачає: визначення конкретних територій (акваторій), де виконуються облікові роботи, опрацювання матеріалів, що містять інформацію про види Червоної книги на цих територіях; проведення експедиційних робіт…оброблення матеріалів обліку видів Червоної книги, одержаних під час експедиційних робіт…узагальнення одержаної інформації, ведення комп’ютерної бази даних…відповідно до методики, що затверджується Мінприроди України…яка визначає провідні наукові установи…які можуть здійснювати наукове супроводження робіт з ведення державного обліку видів Червоної книги…;

• згодом – 27 листопада 2018 року, з повідомлення прес-служби, Окружний адміністративний суд міста Києва визнав протиправними дії Міністерства екології та природних ресурсів України по вжиттю заходів щодо заборони полювання на лося, а також визнав протиправним та нечинним наказ даного Міністерства “Про внесення змін до Переліку видів тварин, що заносяться до Червоної книги України (тваринний світ)”;
• згодом – 31 січня 2019 року в Мінприроди відбувся круглий стіл “Чи має бути лось в ЧКУ?” Багато демагогії, але прозвучало конкретне, нажаль без відповіді, питання: “Хто ж буде задарма охороняти червонокнижного лося, якщо “здача” його туди – безкоштовна?” І ще одне цікаве питання почули наприкінці емоційного обговорення: “Чому за цей круглий стіл не запросили жодного спеціаліста, який вивчав лося?” Нажаль, і воно залишилося без відповіді. Від імені галузі у захист багатостраждального лося та його майбутнього достойно виступила лише одна людина – Віктор Олександрович Червоний, голова Держкомітету 2005-2006 років;
• згодом – чекаємо – будуть суди-пересуди.

Два роки тягнеться бюрократична катавасія. Два роки популяція лося знаходилася (і продовжує знаходитись) у небезпечному “нейтральному” стані міжвідомчої протидії, що ніяким чином не йде на користь “рогатим”.

Знову і знову намагаюсь зрозуміти, що ж відбулося і яким чином трапилась біда з нашим Alces alces, лосем європейським, у наших, колись привабливих для нього, мисливських угіддях України. Кажу привабливих, бо геть недавно, у 70-х, 80-х роках минулого століття, через свою чисельність (15-17 тисяч особин лише в українському Поліссі) лось був реальною проблемою лісового господарства України. Десятки тисяч гектарів знищених (не побоюсь цього слова) штучних молодих насаджень, мільйонні збитки галузі, поставки лосиного м’яса на експорт, відкриття промислового відстрілу на Херсонщині…. Було.

І що ж у результаті маємо на початок 2019, року чи то свині, чи то “парящего орла”, для найкрупнішого представника вітчизняних Оленів? З офіційних даних – лише свідчення Держстату, “бюлетеня № 2-тп (мисливство)”, що його чисельність станом на 01.01.2018 року (результати обліків за 2018 р. ще не зведені) склала по країні 6,4 тис. особин. Маємо голу загальну цифру без будь-якої статево-вікової та інших характеристик популяції звірів. Лось офіційно зафіксований мисливськими користувачами у 326 господарствах 14 областей України. Оце і вся інформація. Багато її чи мало? Як ми чули – достатньо для деяких чиновників Мінприроди, але замало для виду, який 19.12.2017 року змінив свій статус і зараз знаходиться на “нейтральній” смузі.

Наше суспільство знаходиться у неоплатному боргу перед Природою. Тому Червона книга, це часом єдиний, крайній засіб захистити зникаючий вид від повного вимирання. Але є велике “Але”. Небезпека для вида-червонокнижника полягає у тому, що саме гіпотетична “держава” мусить забезпечити благополуччя стану рідкого виду. Існує лише один шлях такого забезпечення: по-перше, отримання інформації про ресурсний стан виду (чисельність, статево-вікова структура популяції та характер її географічного розміщення, санітарний стан, визначення розміру додаткових економічних втрат від зміни статусу, тобто – заборони на полювання, додаткової охорони), визначення характеру та вартості відновлення виду шляхом напіввільного розведення чи завезення тварин (реінтродукції) виду.

Необхідно передбачити виконання додаткових наукових досліджень, що гарантують результат: не потрібно забувати, що вимираючий вид, який заноситься до Червоної книги, є джерелом безцінної генетичної інформації, збереження якої, можливо, важливіше за матеріальний ресурс. Отже, для збереження виду, занесеного на сторінки Червоної книги, суспільство повинно понести значні витрати, тобто результативність будь-якого рішення на державному рівні про додатковий рівень охорони виду напряму залежить від наявності бюджету на цей захід.

А його немає.

Тому єдина надія на здоровий глузд. Кого? Не знаю. Напевно – всіх нас.

Численні зареєстровані та таємні випадки браконьєрства, протести мисливської та екологічної громадськості призводять до максимального напруження “лосиної” проблеми. Виконання пробного авіаційного обліку на легкому гелікоптері “Robinson R-44” 21-22.03.2018 року (за наявності снігового покриву) у найбільш “ресурсній” Житомирській області – біля 30% поголів’я лося, вдалі спроби використання безпілотних літальних апаратів працівниками кафедри таксації лісу та лісового менеджменту НУБіП України дозволяють зробити висновок: консенсус можливий. Але система моніторингу ресурсу може запрацювати лише за умови співпраці представників: мисливської громадськості, спеціально уповноваженого центрального та територіальних органів виконавчої влади з питань мисливського господарства, полювання та охорони навколишнього природного середовища, а також Академії Наук України. Лише так.

Але як це зробити?