18/08/2011
0Земельна реформа впритул підійшла до порогу, за яким земля стане-таки товаром. Але що являє собою нині цей поки що потенційний товар? У якому він стані і що з ним може бути завтра?
Ці питання не повинні залишати байдужим українського селянина, адже за час проведення земельної реформи в Україні реформовано 12 тисяч господарств, внаслідок чого 6,91 мільйона селян отримали земельну частку (пай), а на заміну сертифікатів оформлено 6,54 мільйона державних актів щодо права власності на землю. Хвилюють ці питання і директора Національного наукового центру «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О. Н. Соколовського», академіка НААН, доктора сільськогосподарських наук, професора Святослава Балюка.
Земельно-ресурсний потенціал реалізується наполовину
– Святославе Антоновичу, торік з’їзд Українського товариства ґрунтознавців та агрохіміків прийняв звернення до найвищого керівництва країни, в тому числі й до голови Верховної Ради. У тому зверненні було висловлено серйозну стурбованість вітчизняних учених щодо критичного стану ґрунтового покриву України. А навесні цього року відбулися парламентські слухання на тему: «Земля в українській долі: ситуація у земельній сфері, законодавче забезпечення земельних відносин та практична його реалізація». Чи не вплинуло ваше звернення якоюсь мірою на формування теми розмови в парламенті також?
– Можливо, й так. Може, якусь роль там відіграло й наше звернення, бо воно, крім Верховної Ради, надіслано було й Президенту, і Уряду, і секретарю РНБО України… Та ми, ґрунтознавці, не дуже задоволені тими слуханнями. Чому? В основному дискусія точилася довкола питань товарно-ринкових відносин, зняття мораторію на купівлю-продаж землі і так далі. Тобто розмова була дещо однобокою і не зовсім відповідала заявленій темі. Вона практично обминула болючі й дійсно доленосні для нашої країни питання збереження найціннішого багатства – землі. Усі чомусь переймаються тим, що земля продаватиметься, а якою вона продасться, що з нею буде далі – ніхто особливо над цим не замислюється.
– Своє звернення ви адресували навіть Секретарю РНБО? Хіба тут йдеться про якусь загрозу національній безпеці?
– Ви ж погляньте: у Конституції записано, що «земля є національне багатство, яке перебуває під особливою охороною держави». І це правильно. Але вся біда в тому, що сьогодні цей національний скарб покинуто напризволяще. Управління земельними ресурсами розосереджено між різними Міністерствами, комітетами, агентствами, а координувального центру нема. Так, у нас прийнято ряд ґрунтоохоронних законів, але вони ніким не виконуються, і ніхто не контролює їх виконання. Що маємо в результаті? Упродовж останніх років домінує незбалансована дефіцитна система землекористування. Ґрунти деградують, родючість їх знижується, а земельно-ресурсний потенціал реалізується не більше, ніж на 40–50 %. Найродючіші у світі чорноземи поступово перетворюються на ґрунти із середнім рівнем родючості і продовжують погіршуватися. А ефективність використання земельних ресурсів, – це головний показник розвитку суспільства, незалежно від форм власності і ринкових категорій. Бо що таке ґрунт? Це – біокосна броне-мінеральна оболонка земної кори, тобто природний ресурс, компонент біосфери, незамінний і важковідновлюваний, який виконує різні життєво важливі функції: продуктивні (виробництво до 95 % продуктів харчування), екологічні (газово-атмосферні, біоенергетичні, гідрологічні) і навіть соціально-духовні.
Тому деградація ґрунтів, втрата родючості мають розглядатися як національне лихо, адже мова йде не лише про продовольчу безпеку країни.
Наш «бренд» підточує не лише ерозія
– Святославе Антоновичу, ось ви сказали, що в нас найродючіші у світі чорноземи, але їхній потенціал не реалізовується. Мабуть, не такі вони вже й родючі, якщо ледве дотягують до половини того, що дає земля за рубежем. З іншого боку, взяти хоча б Харківську область, де оця «деградована», як ви кажете, земля цього року дала доволі непоганий ужинок. У чому тут річ?
– Україна має дійсно унікальний ґрунтовий покрив, який на 65 % представлений чорноземними ґрунтами. Це своєрідний український бренд. Але при детальнішому його розгляді картина вимальовується не така вже й приваблива. Якщо взяти конкретно Харківську область, то вона розташована на стику двох зон – лісостепової і степової. Ґрунтовий покрив тут достатньо різноманітний, виділяються чорноземні ґрунти – чорноземи опідзолені, типові й звичайні. Ці ґрунти є найбільш родючіми і становлять приблизно 75 % сільгоспугідь. Друга група ґрунтів (лісостепу) – сірі лісові і темно-сірі опідзолені – складає 7–8 % сільськогосподарських площ. Площа решти ґрунтів (лучних, лучно-болотних, заплавних, дерново-підзолистих та інших) становить 12–13 %. Понад 30 % цих площ (а це 0,9–1,1 млн га – займають ґрунти схилів крутизною більш ніж 1,5–2 градуса, які є еродованими і ксероморфними, що піддаються ерозійним процесам. Крім того, значні площі займають кислі та солонцеві землі. У ґрунті розвиваються деградаційні процеси. Виділено загалом близько 20 видів деградацій – дегуміфікація, зниження вмісту поживних речовин, обезструктурювання, ущільнення, підтоплення, ерозія та інше. Площі деградованих земель в Україні, за різними оцінками, складають від 6–7 до 8–10 млн га, а в Харківській області – 200–300 тис. га. Ці ґрунти відрізняються за своїми якісними показниками, а відтак і за ціною.
– Але відмінність у якісних показниках землі спричинено, очевидно, не лише ерозією ґрунтів. Велику, якщо не визначальну, роль тут відіграють агрозаходи, які проводяться або не проводяться господарниками на полях.
– Так, звичайно. Різноманіття ґрунтів передбачає диференціацію систем землеробства, агротехнічних й агромеліоративних заходів. Але що ми маємо в реальності? Сучасному етапу сільгоспвиробництва в Україні притаманні низькі ресурсні вкладення. Внесення мінеральних добрив знизилося від 150 кг/га діючої речовини у 1990 році до 30–60 кг/га сьогодні, тобто у 3–5 разів. Щорічний дефіцит поживних речовин складає до 100 кг/га. А що тут дивного? Якщо тоді, років 20–25 тому органічних добрив вносилося щороку від 8–9 тонн на гектар площі, то тепер і до тонни не дотягують. Тобто внесення органіки зменшилося у 10 разів. Річні втрати гумусу при цьому складають до 100–200 кілограмів на гектарі. Або ось вам ще такий штрих: у ґрунтах Західної Європи вміст рухомого фосфору становить 20–25 міліграмів на 100 грамів ґрунту, а у наших чорноземах – 8–10 міліграмів.
А наші врожаї останніх років – це лише реалізація природної родючості ґрунтів за рахунок їх виснаження і після хімізації. Тому сплески врожаїв матимуть місце й надалі, але загальна тенденція різких коливань урожайності та збіднення ґрунту проявлятиметься незмінно, якщо не вживатимуться відповідні заходи з окультурення орних земель.
Право власності – не панацея
– Очевидно, земельна реформа, зокрема ринок землі, саме й сприятимуть мобілізації ресурсів для вжиття таких заходів? Адже реальний власник землі, яка стане товаром, буде зацікавлений у підвищенні вартості цього товару. Може, саме наявність власника і робить західноєвропейські угіддя родючішими?
– Згоден. Я зовсім не проти ринку землі, і вона, нарешті, повинна мати справжнього господаря, який почує її плач про порятунок. Але, якщо хочете знати, не форми власності на землю визначають рівень охорони і раціонального використання ґрунтів, а рівень законодавчого, нормативно-правового, технологічного і фінансового забезпечення, рівень управління земельними ресурсами з боку держави. І саме досвід Європи якнайкраще свідчить про це. Там також не все було так однозначно й гладенько. Європейці свого часу досягли відносного благополуччя в сільському господарстві за рахунок надмірних навантажень на ґрунтовий покрив. Це призвело до погіршення якості земель, лісів, поверхневих вод, їх деградації і забруднення. Аж після цього вони схаменулися і практично в кожній європейській країні прийнято закони, декларації, звернення, акти, стратегії, програми, спрямовані на охорону ґрунтів. Там активно вивчаються і впроваджуються передові технології – мінімальні, підтримувальні, консервативні, нульові, точні, органічні. Запровадження таких технологій підтримується субсидіями – до 125 євро на гектар сільгоспугідь щорічно. Здійснюється моніторинг ґрунтів, створюються інформаційні бази даних про їхню якість. До ґрунтоохоронних робіт залучаються широкі верстви населення, засоби масової інформації, фонди та ін. У цілому поступово формується нова ґрунтоохоронна політика.
Розпочати ґрунтоохоронну політику треба з нашої області
– Чи бачите ви можливість провадження подібної політики в умовах українських реалій і в яких конкретних заходах, на вашу думку, вона могла би виявлятися?
– По-перше, слід реанімувати програму охорони земель, надавши їй статус національної. У 2004 році Національний науковий центр «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О. Н. Соколовського» під патронатом Національної академії аграрних наук України і Мінагрополітики розробив проект такої програми, але її не прийнято й до цього часу. По-друге, необхідно створити Державну службу охорони земель. В Інституті вивчено досвід управління земельними ресурсами зарубіжних країн і обґрунтовано висновок про доцільність створення в Україні Служби охорони земель, яка повинна об’єднати всі існуючі служби і взяти на себе всі обов’язки щодо розробки стратегії, координації, нормування й управління землекористуванням. По-третє, удосконалити й доповнити законодавче й нормативно-правове забезпечення охорони земель. Нарешті – провести суцільне ґрунтове обстеження (останнє було проведено в 1957–1961 роках), тому що наявний картографічний матеріал застарів і втрачений.
– Очевидно, для цього в нас бракує і коштів, і спеціалістів відповідної кваліфікації, бо роботу провести тут треба величезну.
– Розпочати її потрібно саме з Харківської області, де є кадровий потенціал. За 2 роки ми могли б при невеликому фінансуванні підготувати карту ґрунтів Харківської області з агропотенціалами, тобто показати привабливість цих ґрунтів для інвестицій. Найближчим часом необхідно розробити стратегію збалансованого використання, відтворення і управління ґрунтовими ресурсами, для чого вкрай необхідно організувати проведення моніторингу, гармонізованого з європейським досвідом. Моніторинг сьогодні – це візитна картка цивілізованого господарства. В області є агрохімічна, гідрогеолого-меліоративна, екологічна служби, управління земельних ресурсів, які працюють розрізнено, виконуючи вузькі вимоги відомств. Необхідно створити координаційний центр, який би об’єднав й узагальнив усі наявні матеріали. Тоді б ми мали інформацію і в просторі, і в часі, що дасть змогу удосконалити методику якісної і грошової оцінки земель, бо наявну методику оцінювання ґрунтів не можна ефективно використовувати для розрахунку вартості землі й земельного оподаткування, без чого годі сподіватися на очікуваний результат від земельної реформи.
