20/12/2018
0У лісівничій професії немає дрібниць. Так говорить старійшина Державного підприємства «Канівське лісове господарство», ветеран праці – провідний інженер з охорони праці Олег Іванович Майченко. Вже хто-хто, а він точно знає, що здавалося б, дрібниці іноді можуть дуже дорого коштувати як для самої людини, так і для підприємства та й суспільства в цілому. Тому й відноситься до своїх службових обов’язків ретельно, серйозно і виважено, а до тих, хто працює на підприємстві, – ставиться водночас вимогливо, і як досвідчений фахівець – завжди підкаже, порадить чи й допоможе в складній ситуації. Тому й відгукуються колеги: Олег Іванович – людина слова і справи, а ще – досвідчений фахівець та організатор, вимогливий учитель і, водночас, добрий наставник та найголовніше – надійний колега.
Дитинство Олега Івановича минуло на Тернопільщині – саме туди закинула доля його батька Івана Івановича у повоєнні роки викладати математику, фізику та астрономію у сільській школі Бережанського району. Там молодий педагог зустрів свою долю – вчительку молодших класів Степанію Володимирівну. Там же у молодого подружжя народився син Олег.
Із дитинства батьки прививали синові любов до рідного краю, до рідної землі. Мабуть, саме з тих уроків і виніс син істину про те, що найважливіше в житті людини – улюблена справа. А так як у зелений шум гаїв-дібров закохався з тих днів, коли разом із однокласниками допомагав саджати ліс у Завалівському лісництві, то й пішов у життя по самостійній стежині, обравши фах лісівника. Відтак, у 1971 році вступив до Львівського лісотехнічного інституту, а по закінченню науки за розподілом поїхав до Талданського ліспромгоспу, що в Амурській області (Росія). Відпрацювавши вдалині від рідного дому рік, Олег Іванович повертається на Україну і на три місяці осідає у Карпатській філії Українського науково-дослідного інституту лісового господарства та агролісомеліорації імені Г.М. Висоцького. Здавалося б, уже й до рідного дому – рукою подать, і грунт рідний під ногами, та ба’ – кликала до себе молодого інженера прабатьківська земля – далека і водночас така рідна Канівщина. Саме звідси свого часу поїхав на Тернопільщину та й приріс там назавжди його батько. А в батьковому селі Межирічі залишилися бабуся, багато рідні. Ті мальовничі краї, бабусині оповіді про буремні часи воєнного лихоліття, про діда, який разом із своїми дев’ятьма братами не повернувся із війни, а ще – тепла атмосфера родинних пенат стали доленосним покликом до Канівщини. Відтак, у грудні 1977 року Олег Іванович Майченко приїздить до Канева і відразу подає заяву про прийом на роботу до Канівської гідролісомеліоративної станції на посаду інженера з техніки безпеки та охорони праці. Не треба складних підрахунків, аби порахувати, що лише в Канівському лісгоспі О. Майченко пропрацював сорок два роки. Доводилося йому свого часу також обіймати посади старшого інженера з лісозаготівель, начальника лісопункту, головного інженера. Та якби не випробовувала доля Олега Івановича, він завжди підходить до справи виважено та серйозно. І завжди він переконаний: якщо ставиться завдання, значить завжди є шлях для його вирішення. Варто лише добре попрацювати. Так би мовити, ключем до будь-якого завдання є лише праця – натхненна і самовіддана. А ще – постійна самоосвіта і прагнення завжди бути в курсі:
– Щоб бути у ногу з часом, потрібно професійно рости, – говорить ветеран. – Досвід – це, дійсно, великий плюс. Але те, що вчора працювало, завтра вже може не давати результат, якщо ти не встигаєш за змінами.
Фото працівників Канівського лісгоспу, зроблене наприкінці 80-х – із сімейного архіву Олега Майченка: всі ці героїчні люди власними руками і наполегливою працею створювали ліс, творили те сьогодення канівських гаїв-дібров, яке ми маємо (зліва направо: М. Романенко, О. Майченко, В. Шило, О. Федін, О. Коберник, О. Сосюра, В. Васильченко, В. Шпак, А. Гладський)
…Спогади повертають його у молодість – у часи, коли колектив підприємства активно працював над максимальним залісненням земель, які до цього заносилися пісками, заростали бур’янами чи чагарниками, відносилися до так званих «невдоб». Активно на той час на Канівщині працювали і над терасуванням крутоярів та створенням валів. Пригадує ветеран О. Майченко тих, хто своєю працею створював сучасний і величний Канівський ліс: трактористів-бульдозеристів О.Чабана та В. Олефіренка, тракториста-машиніста І. Яременка, лісника О. Плотника, бензопильника О. Литвина, ланкову лісокультурної ланки М. Драченко, тракториста-машиніста В.Зозулю, старшого інженера лісових культур В. Засядька, інженера А. Павленка, а ще – Є.Чайку, М. Сачавського, Р.. Мусієнка, І. Демченка, В. Дармокрика, М. Бугая, В. Бабича, В. Ткалича, І. Чиклду, М. Календюка, І. Гайдая, М. Синьоокого, І. Носенка, М. Лупину, І. Труша, В. Браницького, Г. Почтара, В. Спичака, Б. Корнієнка, В. Шевченка, Г. Руденка, К. Білика, В. Баса, І. Метошопа, О. Боровика, Є. Панченка, О. Герасименка, І. Грекова. Злагоджено і результативно працював з директорами С. Іващенком, М. Рижковим, С. Ярошовцем, О. Ігнатюком та нинішнім – Е.Симоненком.
– Та хіба всіх перерахуєш? – говорить Олег Іванович. – Всі ці героїчні люди власними руками і наполегливою працею створювали ліс, творили те сьогодення канівських гаїв-дібров, яке ми маємо.
Сумлінну працю О. Майченка, його високий професіоналізм та значний особистий внесок у розвиток і підвищення ефективності лісогосподарського виробництва неодноразово відзначено подяками керівництва підприємства і голови Державного агентства лісових ресурсів України, Почесними грамотами Черкаського обласного управління лісового та мисливського господарства, адміністрації і профспілкового комітету, районної державної адміністрації та районної ради.
Сьогодні рід Майченків продовжують дві дочки – Оксана та Ольга. Разом із дружиною Антоніною Григорівною Олег Іванович тішаться і внукам – Андрію та Максимові. І нехай поки що ніхто з нащадків не обрав фах лісівника, ветеран праці Канівського лісгоспу О.Майченко не засмучується:
– Головне, щоб наші діти-внуки були хорошими людьми, щоб самі працювали і навчали дітей працювати і цінувати те, що для них створили попередники – діди-батьки. Тим же, хто сьогодні обирає фах лісівника, хотілося б побажати найбільше витримки. І ще раз – витримки. Адже професія лісівника є досить багатогранною і складною, а ще – досить тяжкою: ліс не прощає помилок і вимагає постійної уваги та турботи, незалежно від сприятливих погодних умов та суспільних настроїв чи політичних течій. Водночас – завжди треба сподіватися на краще. І однозначно – любити свою землю, і, звичайно, – ліс.
Черкаське обласне управління лісового та мисливського господарства
