13/07/2011
0За 16 років у Берегівському Державному лісогосподарському підприємстві поголів'я ланей зросло майже у 6 разів. За словами директора держлісгоспу Михайла Лакатоша, у 1996 році господарство закупило 20 тварин, сьогодні їх уже понад 130. /На приведенном снимке не лань, а сайгак, но так в источнике М.П.)
Одинадцять років тому на сімдесяти гектарах побудували малий вольєр, в якому утримуємо переважно оленя карпатського і лань європейську. Тут триває інтенсивне підгодовування тварин, аби потім їх переселити в інші регіони України. Наше господарство є своєрідною акліматизаційною базою-розплідником. У нас, на теплій низинній місцині, лані звикають до несильних морозів, різких перемін температур, серпневої спеки. А потім призвичаюються і до суворіших зим в інших регіонах. Наша мета – виростити цю красиву тварину і без втрат переселити на Полісся, Поділля, в Галичину. Приміром, два десятки голів 2004 року передано в лісгоспи Київщини,Торік продали чотирьох Кременецькому держлісгоспу Тернопільської області, – розповідає Михайло Лакатош.
Щороку самки в червні-липні приносять приплід – одного-двох малят. У вольєрі не вистачає всіх вітамінів. Доводиться щовесни закуповувати в Угорщині – лише так можна позбутися альбіносів: ліки – сіль з усіма необхідними компонентами.
Економічна вигода, каже директор, від вирощування ланей не така вже й відчутна. Швидше, переважають приємні емоції: цим тваринам тут радіють, як малим дітям. А коли доводиться віддавати, працівники сумують.
– Витрачатися на цих тварин більшою або меншою мірою мусимо майже щоденно. Тож кошти потрібні, – продовжує розмову лісничий лісомисливського лісництва "Нове Село" Євген Дурдись. – За проданого дво-трирічного самця виручаємо до п'яти тисяч гривень, а за самку – до семи. Корми – переважно кукурудзу в качанах, сіно, солому для підстелювання – заготовляємо самі. А ось буряк, ріпу, яблука, жом, сіль-брили, які тварини лижуть, треба купувати…
За здоров'ям цілого стада доглядає ветлікар Лариса Огієвич. А ось єгер Іван Свалявин, як справжній ґазда, забезпечує всім необхідним. У нього в усьому і скрізь порядок. Упізнає чи не кожну лань, знає вдачу кожної дорослої самки і "рогача", багатьох кличе на ім'я – і тварини відгукуються. "То мені велика радість і втіха, – зізнається Іван Іванович. – Приємно, що за мою любов держава ще й гроші платить… Я завжди відчуваю щастя, коли доглядаю ланей та оленів, спілкуюся з ними. То не передати словами…"
Як повідомив заступник начальника Закарпатського облуправління лісового і мисливського господарства Володимир Машура, якщо 1990 року на всій залісненій території області налічувалося 4100 оленів, то нині – лише 2316 голів. Причини? По-перше, з-під обліку "вийшли" площі національних парків "Синевир" та "Ужанський", відчутно розширено володіння Карпатського біосферного заповідника. По-друге, 1998-й і 2000-й роки мали високосніжні зими – сніг у горах сягав чотириметрової товщини. Тоді оленями, на жаль, досхочу поживилися всі хижаки – навіть лисиці. Тварин рятували і з вертольотів, але навесні єгері все-таки знаходили "братські могили" у глибоких зворах-межигір'ях, в яких гинули по 26-40 голів!..
– Нині не проводиться експлуатація (відстріл) оленів, триває тільки селекційна робота, – зазначив В.Машура. – У цілій області за рік добувають не більше десятка старих і кволих тварин. Щоб якнайшвидше відновити поголів'я, позаторік на Закарпаття завезено 110 голів оленя благородного з Угорщини. Їх запустили у вольєр Закарпатського товариства мисливців і рибалок "Лісівник", в лісництво імені Морозова на Мукачівщині – одне слово, "розселено" в межах конкретних мисливських угідь.
За матеріалом Василя Нитки, газета "Голос України"
12.07.2011 11:15
