Неприродний спорт

Громадськість домоглася, щоб маршрут «Україна Трофі 2011» проходив поза заповідними зонами. Це одна невеличка перемога екологів, які закликають українців змінити ставлення до довкілля

Екологів та громадських активістів, які протестували проти проведення ІІ Етапу Чемпіонату України з трофі-рейдів «Україна Трофі 2011» в заповідних зонах, організатори з Асоціації розвитку позашляхових видів спорту назвали «спекулянтами й шантажистами». Справді, щоб не дозволити більше ніж двомстам джипам проїхати по трьох українських заповідниках (Поліському, Рівненському і Шацькому), як це було заплановано на початку формування маршрутів, представникам екологічних рухів довелося вдаватися до різних заходів: зверталися і до Мінохорони природи, і до відповідних інспекцій, і навіть до спонсорів змагань із запитанням, чи знають, яку шкоду трофі-рейд принесе українській природі? В останній момент активісти добилися свого — організатори змінили маршрути, перенісши їх хоч і впритул, проте все ж за межі заповідної зони.

Окрилені першою перемогою, представники громадськості, тим не менше, не зупинились. Вони домоглися того, щоб їхати разом з учасниками і протягом усього шляху контролювати їхній рух і поведінку (звіти можна читати на сторінці у Facebook «Врятуй Рівненський заповідник та Шацький національний парк!»). Організатори «Україна Трофі 2011» запевнили «День», що заїзд на територію заповідника означатиме автоматичну дискваліфікацію учасників (усі автомобілі оснащені системою GPS, яка дозволяє стежити за пересуванням транспорту акції). Крім того, під час старту гонки в Києві на Хрещатику екологи та активісти проводили роз’яснювальну роботу серед водіїв: як потрібно поводитися в природі, чим загрожує заповіднику в’їзд автомобіля та чим загрожує це водієві (адже за порушення меж заповідних територій в Україні передбачена кримінальна відповідальність). «Організатори надали мені карту, в електронному вигляді в мене відзначені межі заповідників. І вчора на конференції досить ультимативно було озвучено те, що заїзд на територію означає миттєву дискваліфікацію. На всі машини встановлено електронний трекер, який фіксує знаходження на трасі. Тобто організатори одразу побачать, якщо я перетну межі заповідника», — переконує «День» Сергій Пєнкаль, водій екіпажу з Хмельницького.

Загалом старт «Україна Трофі 2011» у центрі столиці викликав чимало суперечливих вражень і думок та заслуговує на окрему увагу.

Думка перша пов’язана із зовсім невеликою кількістю учасників акції протесту (до неї приєдналося не більше десяти людей). Очевидно, екологічне мислення в Україні — країні великих промзон, Чорнобильської трагедії та, найжахливіше, захаращеного мислення — ще досі непопулярне (до речі, «День» уже писав про виступи екологів проти джипінгу в самарських лісах, що передували нинішньому ралі). Поодинокі акції та протести, на жаль, не створюють в суспільстві системного розуміння необхідності зберегти дуже обмежені природні ресурси. Більше того, часто екологічне мислення є просто неформатом. Чого варта тільки одна картинка, що її побачив «День» у суботу під час святкування початку «Україна Трофі»: один з учасників команди телеканала «Інтер» (висвітлювати перебіг змагань з «Інтера», до речі, поїхало до п’ятдесяти людей), поки чекав старту, очевидно, нервово курив, таким чином за півгодини навколо нього прямо на Хрещатику утворилася ціла купа сміття з недопалків, пачок та папірців невідомого нам походження. Чи варто цікавитись, як ця людина поводитиметься на лоні природи?

До речі, у трофі-рейді беруть участь знані в Україні політики. Віктор Янукович-молодший, наприклад. Або Микола Катеринчук, який є, між іншим, лідером Європейської партії України. Ось так, очевидно, пан Микола пропагує європейські цінності (серед яких, безперечно, й екологічне мислення).

Думка друга, власне, — про видовище, яке влаштували організатори свята на Майдані. Перше враження, яке приходить, коли опиняєшся серед великої кількості позашляхових авто — захоплення міццю і справді бажання екстриму. Коли під гучний бій барабанів стартують потужні автівки, виділяється адреналін, після чого, як відомо, починаєш пришвидшено дихати… вихлопними газами. Під час старту трофі-рейду в центрі столиці просто не було чим дихати. А навколо — діти, захоплені неймовірним для них видовищем: асфальт і машини, які «жеруть» по 12—15 літрів пального. Хоча учасники нас запевняли, що їхні «коні» відповідають усім європейським екологічним стандартам, ком в горлі після години, проведеної серед таких «коней», примусив у цьому засумніватися. Питання «Чому ж ви обираєте автомобіль, а не велосипед?», викликало в учасників тільки іронічну усмішку. «Велосипеди ми переросли», — зазначив «Дню» водій Григорій. «А як же ж європейці, які масово пересідають на велосипеди?». — «А вони до велосипедів уже доросли», — філософськи парирував Григорій.

І ще трохи про те, як помпезно стартували учасники. На жаль, з’ясувати, скільки коштував концерт зі сцени Майдану, кілограми блискучого конфетті, яким проводжали в дорогу кожного з учасників, та скільки пішло на інші організаційні витрати — «Дню» не вдалося. Прикметно, що організатори трофі-рейдів вважають свою справу благородною, адже трофі — це спорт, а спорт, як відомо, виховує найкращі риси. І, треба сказати, дещо в цьому є, адже учасники наголошують на взаємопідтримці, витримці, якої потребують трофі-рейди. Проте хочеться підказати спортсменам за кермом позашляховиків, що їхній «спорт» виглядає якось не співрозмірно з проблемами, в яких захлинається країна. Дуже сильно цей «спорт» контрастує з відсутністю дитячих спортивних майданчиків та й узагалі з проблемою здоров’я нації. Не в захваті від розвитку такого «спорту» й велосипедисти, які вже багато років вимагають побудови велодоріжок у містах.

Ще одна деталь. Один із учасників зазначив «Дню», що таке змагання можна провести й на десяти квадратних метрах, не обов’язково робити такий масштабний заїзд. Але ж ні. Організатори розробили маршрут в 1200 км. Усе це потім покажуть центральні телеканали, і цим видовищем насолодиться значно більша кількість людей, ніж та, що прочитає звіти екологів та громадських активістів, завдяки яким двісті джипів не поїхали по території заповідників. Поки що в Україні бажання видовищ перемагає здоровий глузд.

КОМЕНТАРI

Марія ФАТІКОВА, голова молодіжного відділення в Національному екологічному центрі України:

— Переважна маса населення не знає навіть про банальні речі. Екологія не виглядає привабливою галуззю, бо багатьом це нецікаво, нудно і багато грошей не приносить. Переважна частина молоді робить вибір на користь, наприклад, юридичної освіти. Ми ходимо у школи до дітей, займаємося екологічною освітою, показуємо учням на прикладі авторитетних організацій, що є така професія — захищати довкілля.

Наприклад, Green Peace вже дуже давно проводить свої досить резонансні акції. У цьому сенсі масштаб нашої діяльності просто незрівняний: їхнім активістам навіть вдається ламати китобійні судна. З іншого боку, наша відмінність полягає в тому, що ми намагаємося лояльніше співпрацювати з правоохоронними органами. Зрозуміло, що їхнє завдання — це контроль, координація.

Ми намагаємося боротися за природу за допомогою практично будь-яких методів. Наприклад, коли є якесь правопорушення, будь то вирубка лісу чи забудова території, яка за природоохоронним законодавством не має бути забудована, з нашого боку пишеться лист в екоінспекцію, лісгосп. До речі, за тиждень наша організація часто пише по 100 листів. Позитивний момент в тому, що адміністрація й органи реагують на ці листи. Від них постійно надходять дзвінки, ми виїжджаємо на точки.

Для того, аби сформувати екологічну свідомість українців, потрібно поступово вводити «Екознавство» як предмет у школі. Тому що нинішня середня освіта може запропонувати всього лише один параграф з екології в підручнику за 11-й клас. Потрібно розповідати людям не лише про глобальні екологічні проблеми, а й про місцеві, про те, що масштабне вирубування лісу загрожує не тільки людям, а й вимираючим тваринам. Коли ми приходимо до дітей у школу й розповідаємо про якісь конвенції, тварин, які занесені до Червоної книги, вони дивляться на нас буквально «квадратними» очима. Зате потихеньку починають розуміти, що екологія — таки справді дуже обширна й цікава наука.

Ірина БОНДАРЕНКО, громадський активіст, голова Асоціації велосипедистів Києва:

— Я помічаю, що українці стають свідомішими щодо екології. Незважаючи на те, що багато хто скаржиться на наш менталітет. Одна моя знайома сортує сміття дуже пильно. Вона розриває і миє пакети з-під молока, сушить їх і тільки після цього здає. Вона миє пластикові пляшки, спресовує їх, щоб вони не займали багато місця на полігоні. Біля нашого будинку завжди переповнений бак із сміттям для переробки. Але його дуже рідко вивозять. Наші жеки вважають, що люди ще не достатньо свідомі. Насправді ми бачимо, що вони применшують наші можливості й зараз якраз час щось змінювати. Але, з іншого боку, завжди існують такі екологічні речі, які людям важко донести. Наприклад, проблема атомної енергетики. Це глобальна проблема, про яку людина не буде задумуватися, поки в неї немає чого їсти. Ми всі знаємо, що в Німеччині люди виступили проти атомної енергетики. На вулиці вийшло 250 тисяч осіб, вони ламали рейки, відкручували шпали, щоб не пропустити потяг із радіоактивним відходами. В Україні такого чекати не варто. У нас навіть продовжили термін експлуатації ядерних реакторів, збираються будувати два нових. І ніхто не реагує на це, крім десятка активістів у кожному місті. Чому так? Тому що пояснити вплив атомної енергетики набагато складніше. І поки людина не буде мати чого їсти й де жити, вона не буде думати про атомну енергетику, про те, як змінити світ на краще. Мені, наприклад, є де жити, що їсти, тому я організовую різні екологічні, велосипедні акції. Я хочу, щоб у нашому місті їздило більше велосипедистів. І кияни їздять — все більше. Кожного року велосипедні магазини повідомляють мені, що збільшується кількість проданого вдвічі. Велосипед став модним, тож люди купують його. Дехто купує його з екологічних міркувань — це вже прогрес. Я бачу зрушення, хоча й повільні.

Тарас ПУШКАР, активіст руху добровольців «Простір свободи», молодший науковий співробітник Інституту зоології Академії наук України:

— Суспільство не достатньо проінформоване про ті проблеми, які ми маємо. Багато хто не знає, для чого нам заповідники, не знає, що це еталон природи, де вона збереглася в первозданному вигляді. Якщо ми її там знищимо, то взагалі не залишиться таких місць. Потрібна просвітительська діяльність для поширення інформації про те, що це — національне надбання, що ми повинні його зберігати. Наші нащадки, побувавши в тих краях, повинні побачити, якими вони були до того, як їх змінила людина. А для цього потрібна громадська свідомість і розуміння тих людей, які цим займаються, тобто і громадських організацій, і тих, хто їх підтримує. Важливі не тільки протести, а й просвітительські дії. Від держави, звісно, ніхто вже не чекає активних дій щодо цього. А тому суспільству треба брати на себе цей тягар, розробляти механізми поширення інформації серед населення, щоб воно не порушувало природоохоронне законодавство, зберігало свою природу як своє надбання.

Ставлення до природи повинно бути таким, як до традицій, до нашого спадку. Природа — це те, що нам передавали віками, те, що збереглося завдяки діяльності людей, які створювали заповідники. Так само, як ми повинні охороняти нашу культуру, зберігати й примножувати її, ми повинні турбуватися також і про природу, про її клаптики, які залишилися недоторканими в заповіднику.

Роман УЛІДЬКО, викладач НТУУ «Київський політехнічний інститут»:

— Щодо свідомості українців у екологічних питаннях, то тут ситуація така: коли людина сита, тоді вона починає думати. От, наприклад, коли бачиш, як ідуть у похід на Говерлу поляки, то відразу помічаєш, що кожен має торбинку для сміття. Для зміни ситуації в екологічній свідомості українців потрібно, банально, кожному починати із себе. Але завжди знайдеться хтось, хто кине мішок зі сміттям куди-небудь.