21/06/2011
0У Старовижівському районі своєрідною візиткою лісової галузі є парк – пам'ятка садово-паркового мистецтва у селі Дубечне
На поліській землі, на площі два гектари зростає 120 видів декоративних дерев і кущів, серед яких чимало екзотичних. Сама назва кущів – хенемелес японська, айва та софора японські – говорить, де їх мала батьківщина. Але лісівники довели, що і в нашій кліматичній зоні вони можуть зростати, якщо є відповідний догляд і, звичайно, знання «характеру» кожного дерева чи куща. Цим парком любуються екскурсанти. Тут буває немало гостей.
Ну, а ті, кого не лякають хмари комарів і вужі, яких у цій місцевості водиться чимало, можуть побачити ботанічну пам'ятку природи – дуба-велетня. Для того, щоб уявити, який він великий, варто сказати, що з цього дуба був би вагон деревини. Оскільки він заховався у глибині лісу, куди не доїхати легковим транспортом, то не менше кілометра треба йти пішки. За одними даними, цьому дубові – трохи більше 500 літ. А фактично, як стверджують лісівники, – усі сімсот. Пам'ятають, що була на ньому таблиця, де значився саме цей поважний вік.
Дуб уже вмер. Дивишся на нього і мимоволі пригадуєш фразу, що дерева вмирають стоячи. Навіть ось такий велетень. Видно, коріння у нього могутнє – ніякі вітри не в силі звалити. І сьогодні дуб ще міцно стоїть на ногах.
Лісничий Дубечненського лісництва Михайло Бондар розповідає:
– Я ще його живим пам'ятаю, на початку дев'яностих років дуб був зелений, а торік всохла остання жива гілка.
На жаль, не тільки на Волині, а й в Україні, Європі масово всихають дуби. Це питання досліджують науковці. Одну з причин вбачають у змінах в гідрологічному режимі. А ось цей велетень, який вже давно став екскурсійним експонатом, від старості вмер. Ботанічну пам'ятку ніхто не минає. Бо хоч і мертвий дуб, а хочеться подумки поспілкуватись із свідком історії поліського краю.
Цікава зустріч і ще з одним свідком давнини на території Дубечненського лісництва – сосною, якій 250-300 років. Верхівка могутнього дерева на тридцятиметровій висоті ще зеленіє. І, як пригадує лісничий, до 2000 року на одній з гілок було гніздо чорного лелеки. Облюбував поліський самітник сосну, яка одна така могутня в окрузі. Кожного року виводилось потомство. Але якось вітер ту гілляку зламав, і чорний лелека вибрав інше місце для своєї домівки.
В обхваті сосна має півтора метра. Якщо на неї дивитися з корисливої точки зору, то це, за підрахунками лісівників, сім кубів деревини. Але у минулу війну, за словами старожилів, навіть німці не зрубали це дерево. Хоч і придивлялись до нього. Врешті-решт, не пустили таки сосну на дерево, і тепер ми можемо подивуватись таким довгожителем. Кора на сосні – як луска на рибі. Таке враження, що варто доторкнутись – і вона відшарується. А насправді кора ще міцно тримається, але від старості «порепалась», як натруджені руки людини.
Ботанічну пам'ятку природи оберігають лісівники для нащадків. І передають з покоління в покоління ось таку історію. Місцевість між дубом-велетнем і сосною, про які йшла мова, називають Чорним бродом. Болотиста ця місцевість. У Першу світову війну нібито десь тут завойовники сховали свою казну. Та так сховали, що й не знайшли. І на цю пору ніхто не добрався до тієї казни. Хоч бажаючі, звичайно, були. І будуть. Поки з вуст в уста передаватиметься ця історія, яка сьогодні швидше схожа на легенду.
