03/08/2018
0Цивілізоване мисливство у світі – це ціла культура, що дозволяє зберігати природу та захищати тварин. Чому в Україні такий підхід майже не працює, та як це виправити, розбиралася BBC News Україна напередодні відкриття нового мисливського сезону.
“Полювання – це пристрасть”, – зізнається Михайло Злидень, київський адвокат та мисливець з майже 20-річним досвідом.
За свою мисливську кар’єру він полював практично на всі види дозволених до відстрілу тварин в усіх регіонах України.
Щоправда, останні чотири роки, після початку військових дій на Донбасі, на полюванні навіть не стріляє. Каже, що це недоречно, коли люди гинуть на війні.
“Головний кайф, коли ти звіра вистежив, перехитрив, помилувався в приціл і відпустив, – пояснює Злидень. – У нас поставили на мисливців тавро, що це обов’язково обвішане патронами чудовисько, яке вийшло в ліс з самогоном і стріляє по всьому, що рухається. Але це як раз не мисливці”.
Справжнє мисливство – це ціла культура та традиції, які передаються поколіннями, зазначають і самі “звіробої”, і екологи. А мисливські господарства в ідеалі мають допомагати врівноважувати екосистему, захищати і розводити диких тварин, а також боротись з браконьєрством.
В Україні, здебільшого, система працює навпаки, кажуть фахівці.
Копирайт изображенияUNIANImage captionУ серпні традиційно починається сезон полювання на птахів
На одного “адекватного” мисливця припадає тисяча чи дві “неадекватних”, каже Марина Шквиря, кандидат біологічних наук Інституту зоології ім. Шмальгаузена. Приблизно стільки ж непрофесійних лісників, біологів чи мисливствознавців припадає на одного професійного, додає вона.
До цих факторів додається погане фінансування, браконьєрство та корупція.
“Ми перебуваємо на такому варварському, низькому, корумпованому і некомпетентному рівні, що на парі адекватних прикладів мисливських господарств чи мисливців говорити, як розвивається галузь дуже складно”, – підкреслює Шквиря.
“Повне свавілля”
Всього в Україні зареєстровано близько 700 тис. мисливців, а загальна площа мисливських угідь – 39,4 млн гектар, приводить дані Державне агентство лісових ресурсів.
Левова частка цих територій – 25,2 млн гектара або 64% – у користуванні громадських організацій Українського товариства мисливців і рибалок. На 10,8% земель порядкують підприємства Держлісагентства, а ще 25,2% – у віданні приватних осіб, клубів або громадських організацій.
З більш ніж 800 мисливських господарств в країні лише 5% ведуть свою діяльність відповідно до законодавства, каже Петро Тєстов, аналітик міжнародної правозахисної організації “Екологія право людина”.
“Переважна більшість мисливських угідь в Україні націлені на експлуатацію наявного фонду мисливських тварин. І лише незначна частина вкладає інвестиції в якийсь розвиток, – пояснює еколог. – А якщо користувачем є якийсь депутат або бізнесмен, то там відбувається повний “безпрєдєл”.
Копирайт изображенияВОЛОДИМИР НОВІКОВImage captionМисливство – це традиції та культура, коли береш у природи маленьку частинку, щоб повернути їй значно більше, каже мисливець Сергій Новіков
Угіддя ж, якими займаються державні органи або громадські організації, зазвичай потерпають від недостатнього фінансування. Їх погано охороняють, а дичину майже не розводять, розповідає мисливець з 24-річним стажем Сергій Новіков.
Безкарність приваблює браконьєрів, які ще більше виснажують такі угіддя. А боротись з ними непросто – для цього потрібні величезні ресурси, в тому числі матеріальні.
“Треба розуміти, що професійний браконьєр сьогодні – це відмінно підготовлений і екіпірований “рейнжер”, який знає місцевість, має сучасний спецтранспорт, прилади нічного бачення, тепловізори і GPS-навігацію”, – підкреслює Новіков.
Останнім часом такі браконьєри особливо знахабніли, каже мисливець Михайло Злидень.
Він зізнається, що торік на власні очі бачив, як зловмисники залишили розтяжку з гранатами у лісі. А цієї весни він з сином натрапив на рештки застрелених вагітних лосиць, при тому що в 2017 році лосів внесли до Червоної книги.
“Народ так знахабнів, що повирізав шматки м’яса, а решту туш лишив, – обурюється Злидень. – З браконьєрством все стало значно гірше. Мисливська галузь просто гине”.
“Найкращий рецепт”
Копирайт изображенияUNIANImage captionДикі кабани – один з найпопулярніших видів тварин, на яких полюють в Україні
У мисливських господарствах погоджуються, що сфера полювання потребує реформ та контролю, але додають, що певні успіхи вже є.
Роман Ступчук, головний мисливствознавець клубу “Сокіл”, каже, що за чотири роки це господарство вклало близько 60 млн гривень у закупівлю поголів’я мисливських тварин та вольєри для перетримки, звідки тварин потім випускають в дику природу.
Цього року господарство закупило по 150 особин благородного оленя, муфлона і ланей. Щороку тут встановлюють суворі ліміти на кількість тварин, яких можна вполювати.
“Скажімо, якщо у нас є сто голів оленя, приплід складає 20 голів на рік. Отже ліміт на полювання – половина природного приросту, – пояснює Ступчук. – Десять стріляємо, а решта залишається, тобто чисельність постійно зростає”.
Найкращий рецепт боротьби з браконьєрством, на думку мисливствознавця, не лише охорона, але і ефективна взаємодія з місцевим населенням.
За його словами, з місцевими мисливцями провели роз’яснювальну роботу, а крім того, надали їм пільги на полювання. В тому числі певну кількість безкоштовних ліценцій на копитних щороку.
А це задоволення не з дешевих. Залежно від господарства і виду тварини вартість ліцензій коливається в межах від 2 тис. до 50 тис. гривень. Дешевше коштує косуля чи кабан, найдорожчий – благородний олень.
“Вже за пару років місцеві стали вважати, що угіддя – це і їхня частка, – каже Ступчук. – Вони вже не хочуть браконьєрити. І навіть захищають угіддя від заїжджих браконьєрів – повідомляють охорону, якщо побачили підозрілу машину чи людей зі зброєю в угідді”.
Злочин без кари
Копирайт изображенияУКРІНФОРМImage captionЗубрів охороняє Червона книга, але браконьєрів це не зупиняє
Найбільше заохочує до браконьєрства безкарність, переконані екологи та мисливці. Охорону повинні забезпечувати розпорядники мисливських господарств, але якщо браконьєрством займається власник, то ніхто його викривати не буде, наголошує Петро Тєстов.
Має право влаштовувати рейди Державна екологічна інспекція чи поліція, але вони роблять це вкрай рідко.
І це ще не все. За словами Тєстова, його організація провела аналіз реєстру судових рішень. І за останні п’ять років не знайшла жодного вироку, яким би покарали за вбивство червонокнижних видів, наприклад, рисі чи тетерука.
За оцінками екологів, щонайменше 20-25 рисей відстрілюють на Поліссі щороку. Причому часто – самі ж мисливські господарства, які не хочуть ділитись з дичиною з хижаком.
“Рись полює на ті ж види тварин, що й мисливці, – пояснює мисливствознавець Андрій Сагайдак. – Тільки рись їсть, а за себе не платить. Ще й полювати на неї заборонено, бо ж це червонокнижна тварина. В очах господарств вона приносить лише збитки”.
Тому її без жалю відстрілюють, попри захисний статус, обурюється Сагайдак.
Хижаків, на кшталт вовка чи лисиці, в мисливських господарствах також не люблять.
В деяких клубах за вбивство цих звірів не тільки не карають, а часто ще й винагороджують. Наприклад, за вбивство лисиці часом пропонують у подарунок картку відстрілу, яка дозволяє полювати на зайців або птицю.
Залишаються без покарання навіть справи з всеукраїнським резонансом. В січні 2016 року українське представництво Всесвітнього фонду дикої природи повідомило про загибель 17 зубрів, яких браконьєри вигнали на лід біля села Трибухи Вінницької області. Частина тварин потонула, а частину добили вже на березі.
Такий злочин, зважаючи, що йшлося про рідкісних тварин, передбачав понад 2 млн гривень штрафу та до п’яти років позбавлення волі. Втім, в червні 2017 року поліція закрила справу за відсутності складу злочину.
Полювання в інтересах природи?
Копирайт изображенияУКРІНФОРМImage captionДеякі мисливські господарства в Україні, як і колеги на Заході, дбають про тварин, підтримують чисельність популяції та підгодовують їх взимку
Щоб вирішити проблеми галузі, потрібно реформувати законодавство, посилити контроль на мисливських угіддях та виробити комплексний стратегічний підхід, кажуть експерти.
В США, Австрії, Швейцарії чи Канаді лісове мисливське господарство – складна наукомістка галузь, яка дозволяє зберігати екосистеми, вести облік та підтримувати чисельність тварин. В тому числі, залучаючи додаткові кошти від продажу дозволів на відстріл тварин.
Поняття “браконьєрство” в Європі практично відсутнє, каже мисливець Сергій Новіков.
“Цивілізований підхід до полювання – це взяти невелику частинку, але зробити значний внесок в розвиток популяції дичини, допомогти вижити в сувору зиму, охороняти в репродуктивний період”, – пояснює він.
Втім, навіть просто розводити тварин для полювання недостатньо, наголошує Марина Шквиря. Якщо бездумно збільшувати їхню чисельність, вони почнуть змінювати ландшафт – їсти молоді дерева, як олені чи козулі, або ж переривати ґрунт, як кабани.
Мисливство непрямо впливає також на інші види тварин, зовсім нецікаві мисливцям – на комах, дрібних гризунів або ж птахів.
“Полювання – серйозний інструмент, – підкреслює зоолог. – Ви можете користуватись ним, як молотком, і все зруйнувати, а можете, як скальпелем, розумно підтримуючи баланс”.
