Україна, яку в нас забирають

Нас з дитинства запевняли, що українська земля, її надра, ліси, річки і озера – це багатство кожного з нас, що це всенародна власність. Це і проголошує основний закон України – Конституція: «земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси – є об'єктами права власності українського народу». Але чи так воно є насправді?

За роки незалежності ми вже звикли до понять “приватна власність”, “приватний бізнес” і т.д. І це нормально. Людина має у приватній власності земельну ділянку, будує на ній підприємство (магазин, готель, майстерню…), купує обладнання, виробляє продукцію – і в результаті отримує прибуток. Це – нормально, це й називається “бізнес”.

Але є інший “бізнес”: коли хтось отримав дозвіл і ліцензію на видобування корисних копалин, відрахував невеликий відсоток в казну і раптом він чомусь отримує право на дохід від продажу «наших» з вами природних ресурсів. Виникає питання: яка ж це власність народу? Чому вона щоденно розбазарюється? Чому цим бізнесом займаються не державні компанії? Чому приватні структури отримують доходи від добування наших нафти, газу, руди? Для чого і для кого таке законодавство?

Надра надаються у користування, часто у постійне. А чому у постійне? Це, що до останньої краплі? Ми ж всі розуміємо, що видобування будь-яких природних ресурсів має межу.

Окрім того землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення (пісковик, граніт, вапняк, торф..). Питання: чому? Виходить, достатньо отримати право власності на землю і ти автоматично можеш отримати право власності на надра!

Україна відома своєю гостинністю. Ми можемо не тільки гарно пригостити, але і маємо (ще маємо!) можливість запросити своїх гостей, як то кажуть «на природу». Показати наші краєвиди, ліси, річки і озера. Ще їздимо ми за грибами і ягодами, за соком і травами, та й просто відриваємось від метушні дня для того, щоб посидіти на травичці, походити босоніж по пісочку… Але що чекає нас завтра?

Загляньте в інтернет, почитайте пресу. Земельні ділянки під лісними насадженнями надаються в оренду під мисливські угіддя, ділянки під водними об’єктами – для розведення риби. І “круті” нові господарі встановлюють (ще поки на нашій землі) свої правила.

На території мисливських угідь на Кіровоградщині екс-депутат Верховної Ради В. Лозінський разом із друзями-мисливцями розстріляли в Голованівському лісі місцевого селянина. Колишній нардеп, як орендар земельної ділянки не допускав до лісу місцевих мешканців. А його люди, кажуть, за появу селян на території орендованої ділянки могли підпалити хату, машину, прив’язати на ніч до дерева.

Нещодавно сталася шокуюча подія у Заставні. Кілька озброєних рушницями чоловіків в присутності голови райдержадміністрації Михайла Бойчука звіряче побили чотирьох місцевих жителів, які вирішили порибалити на одному з платних ставків. Орендарів збісило те, що люди ловили рибу на озері, яке служило місцем відпочинку місцевої “знаті”. Так звані «охоронці ставка» били людей битами, погрожували вбити і опустити на дно ставка. У потерпілих зламано ребра, їм завдано численних травм, а один із побитих, батько дитини-інваліда, опинився у реанімації з проломленим черепом та внутрішнім крововиливом.

Чому в лісі, який насаджувався за народні кошти, влаштовуються мисливські угіддя “для обраних” ? Чому прості люди мають платити за купання в озері, біля якого новоявлений орендар не влаштував ні біотуалету, ні дитячого майданчику, ні душової кабіни?

Сьогодні земельна ділянка водного чи лісового фонду тільки здається в оренду, але знахабнілі владні пристосуванці вже вбивають і калічать людей.

А завтра – вони підготують, проштовхнуть і швиденько приймуть закон про продаж цих ділянок. І самі ж їх викуплять. Що ж тоді вони будуть робити з простим людом? І що ми після цього заспіваємо?

Спочатку «прихватизували» заводи і фабрики, літаки і пароплави, бази і магазини, а народу видали майнові сертифікати… Скажіть, а що приватизували вчителі, медики, робітники?

Чи зможуть наші діти та онуки, в майбутньому навідатись до лісового затінку чи скупатись в озері? Чи може ми там побачимо табличку «Приватна власність»? І лише стаття №1 Кодексу «Про надра» нам вперто доводитиме, що “надра є виключною власністю народу України”!