Піввіку у лісі

Михайло Федунь із села Стратина на Івано-Франківщині все життя працював лісником – майже п’ятдесят років. Своїми руками посадив 150 гектарів лісу, збудував у Пуківському лісництві будинок для мисливців, посадив біля нього сад. Пан Михайло каже, що не він обрав цю професію, а професія обрала його… Чим вона цікава, що потрібно для того, щоб стати лісником, дізнавалася кореспондент «ВЗ».

…На брамі подвір’я, де мешкає Михайло Федунь, – ялинки і олені. Можна здогадатися, що тут живе лісник. На подвір’ї – кури і пес. Це і вся теперішня господарка пенсіонера. Старенький УАЗик, який відслужив дідусеві два десятки років, відпочиває від роботи. Пан Михайло за кермо уже не сідає, бо підводить зір. Каже, якби знайшовся покупець, продав би свого залізного коня. У Карпатах він би ще комусь пригодився, бо машина як танк: їздить по бездоріжжю, по польових і лісових дорогах, «пливе» по калюжах, нею можна підніматися високо в гори.

Коли переступаєш поріг хати, впадають у вічі мисливські трофеї пана Михайла – роги дикого козла та ікла кабана. “Роги вирішив зберегти, бо вони красиві, – пояснює господар. – Часто мисливці впольовують козлів з надщербленими або поламаними рогами, бо звірі між собою з’ясовують стосунки. Такі ось цілі – рідкість. Вони належать трирічному козлу (скільки ріжок, стільки тварині років). Щоб впіймати такого красеня, потрібно вісім здорових чоловіків та кілька псів. Половина мисливців стоять на одній лінії і чекають на жертву, інші – “загонщики”. Їхнє завдання – сполошити майбутню здобич (кричать, свистять, тарабанять по чомусь). Цього звіра впіймали за три години”. По рогах досвідчені мисливці відрізняють самку від самця (у самку стріляти не можна). Пан Михайло каже, що восени козли скидають роги і кудись їх ховають.

Ікла належать здоровенному п’ятирічному кабанові, якого Михайло Васильович допоміг вполювати бригаді мисливців 25 років тому (важив майже 300 кілограмів!). Троє здорових чоловіків не могли висадити його на сани.

Пан Михайло пішов працювати в ліс у 17 років. Його батько загинув під колесами автомобіля, отож потрібно було допомагати мамі годувати сім’ю. “Наглядав, щоб не ставалося пожеж, охороняв ліс від браконьєрів, – згадує Михайло Васильович. – Через рік лісничий Рогатинського лісництва назначив мене лісником. Керував бригадами лісорубів, допомагав садити та освітлювати ліс (одні дерева та кущі доводилося зрізати, щоб могли прорости інші), чистив територію. У теплу пору за день прочісував з псом 25-30 кілометрів. Безпомилково орієнтувався і орієнтуюся в лісовій місцевості навіть уночі, але кілька разів до мене чіплявся блуд серед білого дня – щось водило колами. У такому випадку треба присісти на пеньку, півгодини відпочити, перекурити, перехреститися і подумати. Саме це допомагало знаходити правильну дорогу”.

З 15 жовтня по 1 січня у лісах поліського краю, де водяться кабани, косулі, зайці і лисиці, – сезон полювання. В обов’язки лісника входило супроводжувати мисливців, які мали відповідні дозволи на полювання. Саме про полювання у пана Михайла найцікавіші спогади. “До мене приїжджали “шишки” з району та області, відомі лікарі, підприємці, керівники високих рівнів, – розповідає він. – Старалися так вийти з дому, щоб не бачили сусіди, а то могли наврочити. Рідко поверталися з полювання з порожніми руками. Найбільше пригод траплялося, коли йшли на кабанів. Якось, щоб впіймати одного, довелося оточити півтора гектара кущів. Хтось вцілив тварині в хребет, кабан почав помалу втікати, раптом ні з того ні з сього розвернувся і з останніх сил побіг на мене. Застрелив його за півтора метра від себе. Якось натрапили на сліди кабанів у колгоспній кукурудзі. Їх було шість. Півдня ходили за ними по п’ятах. Я вже почав переживати, як ми їх везти будемо, але повернулися додому ні з чим – кабани нас перехитрили. Вони дуже розумні створіння. Самка як дасть команду – ніхто не має права хрюкнути”.

Дикого кабана у стратинському лісі я бачила на власні очі кілька років тому – вперше в житті. Мама запросила в гості у це село свекруху і свекра, щоб подивилися, звідки вона родом, які у нас ліси, будинок мисливця. Пан Михайло посадив усіх в УАЗ (свекруху – на переднє крісло), і – на природу. На авто вийшов дикий кабан – ішов прямісінько під колеса. Довелося його добряче налякати, щоб втік. Лісник пояснив, що кабани, якщо нездорові або коли не мають що їсти, шукають швидкої смерті.

Пан Михайло розповідає, що браконьєри, щоб не чути пострілів, примудрялися іти на борсуків… з вилами. “На цього звіра у наших лісах полювання заборонене. Дехто нацьковував на борсуків собак. Коли тварини кусали одні одних, у борсука ці вила встромляли”, – пояснює мій співрозмовник.

На фото: Пан Михайло показує свій мисливський трофей – роги дикого козла.