Потреба «зеленого» перевороту

Волинь досі вважалась одним із найбільш безпечних в екологічному плані регіонів України. Проте останнім часом і тут виникла низка гострих природоохоронних проблем. Зокрема, в області нараховується більше тисячі об’єктів із високим та середнім ступенем ризику для довкілля, є чимало й інших негараздів. Працівники державної екологічної служби з приводу цього б’ють тривогу.

— ЩОРІЧНО на території області накопичується понад мільйон кубометрів твердих побутових відходів (ТПВ). П’ять років тому рішенням обласної ради було затверджено регіональну екологічну програму, спрямовану на зменшення негативного впливу ТПВ на довкілля. Зокрема, планувалося будівництво нових і рекультивація відпрацьованих сміттєзвалищ. Загальний кошторис цих заходів — 75 мільйонів гривень. Однак кошти виділяються вряди-годи. Приміром, торік на вищезгадані цілі було використано лише 354 тисячі гривень, — розповідає начальник Державної екологічної інспекції області Анатолій Гетьманчук.

Екологів також непокоїть стан Ковельського полігону для захоронення ТПВ, обсяги яких уже вдвічі перевищують проектні показники. Цей об’єкт експлуатується з грубими порушеннями норм та вимог природоохоронного законодавства, що погіршує санітарно-епідеміологічну ситуацію в районі. Ще складніша вона на Луцькому полігоні, що розміщений у селі Брище. Тут накопичено понад п’ять мільйонів кубометрів непотребу. Цей переповнений сміттєзбірник породжує численні скарги місцевих селян. Шкідливі речовини проникають у грунт, через що якість питної води в навколишніх криницях не відповідає нормам. Повітря насичене специфічним нудотним запахом. Ці та інші негаразди негативно впливають на здоров’я мешканців села, вкорочують їм віку. Попри приписи екологів комунальники не дотримуються елементарних правил зберігання сміття. Наприклад, не виконується така проста операція, як присипання свіжих партій сміття землею. Як наслідок, здійняті вітром у повітря поліетиленові пакети кружляють, наче на глум, над головами нещасних людей. Нинішньої весни високопосадовці області організували посадку лісової смуги, що має стати захисним бар’єром між сміттєзвалищем і селом Брище. От тільки, з усього видно, цей запізнілий природозахисний захід допоможе отруєному довкіллю, як мертвому кадило.

Через загрозу природному середовищу слід було ще позаторік закрити полігон ТПВ поблизу райцентру Любешів, але він продовжує функціонувати. Місцеві «слуги народу» ніяк не можуть виділити земельну ділянку під будівництво другої черги цього об’єкта. Не зрушується з мертвої точки й будівництво полігонів для захоронення ТПВ у райцентрах Горохів, Любомль, Рожище, Іваничі. Тамтешнє населення послуговується стихійними сміттєзвалищами. Давно перевантажено сміттєзбірник, який обслуговує Шацький національний природний парк. Місцеве виробниче управління житлово-комунального господарства, якому підпорядкований цей полігон, не проводить своєчасне ущільнення відходів та пересипання їх ізолюючими матеріалами, оскільки комунальники не мають спеціальної техніки. Відходи «скирдуються» на висоту до чотирьох метрів, що суперечить вимогам нормативних документів. І це відбувається у серці мережі природно-заповідних об’єктів Волині — у селищі Шацьк.

2005 року представники влади на повний голос заявили про необхідність створення в області сміттєпереробних комплексів, перший із них планувалося збудувати у Луцьку. Нібито за цю важливу справу мали взятися інвестори з Китаю та Австрії. Але де ж ці сміттєпереробні підприємства? Виявляється, закордонні підприємці, налякані українськими корупцією та бюрократією, накивали п’ятами з Волині.

Багато клопотів волинянам завдають каналізаційно-очисні споруди, більшість із яких технологічно і технічно застарілі, потребують капітального ремонту та реконструкції. Наприклад, у Маневицькій виправній колонії №42 вони вийшли з ладу, тож щороку понад 30 тисяч кубометрів нечистот скидають на прилеглу територію, що призводить до жахливого забруднення довкілля. Тривалий час точаться розмови про необхідність прийняття на баланс Маневицького житлово-комунального господарства новозбудованих селищних очисних споруд і під’єднання до них напірного колектору маневицької установи «ВК-42», але віз і нині там. Неефективно працюють очисні споруди підприємства «Нововолинськводоканал», нововолинської групи шахт. Як наслідок, стічні води потрапляють у прикордонну річку Західний Буг — головну артерію басейну Балтійського моря. До слова, Західний Буг живить своїми допливами річку Вісла, яка, в свою чергу, забезпечує питною водою столицю Польщі Варшаву.

Літнього сезону відпочинку на берегах озера Світязь очисні споруди місцевого управління ЖКГ не справляються з підвищеним навантаженням. Але до будівництва третьої черги цього об’єкта у місцевої влади руки не доходять. Хоча на різних урочистих заходах посадовці соловейками щебечуть про красу рідного краю, синь озер і палітру лісів та необхідність їх збереження для наступних поколінь.

У середині 1990-х років на Волині сталося екологічне лихо — в підземні водоносні горизонти потрапило авіаційне пальне з колишньої авіаційно-технічної бази військового аеродрому «Луцьк», що біля обласного центру. Відтак люди стали черпати з колодязів не воду, а гас. Тоді до людських осель провели водогони, тобто влада не залишила потерпілих напризволяще. Для регулярних спостережень створили мережу свердловин, які були передані на баланс Рівненської геологічної експедиції «Північгеологія», яка проводила відповідний моніторинг за забрудненою територією. Та згодом із 40 спостережних свердловин залишилося лише десять. Інші або закидані сміттям, або ж їхні стволи замулилися. Таким чином, проблема ліквідації наслідків забруднення ґрунтового водоносного горизонту нафтопродуктами залишається нерозв’язаною.

— У нашому колективі трудяться висококваліфіковані фахівці, котрі працюють задля користі справи, якій присвятили своє життя, хоча зарплата у нас просто-таки мізерна. Недостатньо в нас автотранспорту, а на той, що є, держава не виділяє пального. Наш головний принцип — не приховувати екологічні лиха, не робити вигляд, що їх немає, а навпаки, виявляти і займатись їх усуненням. Тому екологічна ситуація в області загалом контрольована, намагаємось прогнозувати, передбачати, випереджати події, щоб не виникало надзвичайних ситуацій. Водночас видаємо порушникам приписи, виставляємо їм претензії. Заслужено караємо винних, як-то кажуть, гривнею. При цьому штрафні санкції застосовуємо насамперед до керівників підприємств, організацій, установ, тобто до посадовців, в коло обов’язків яких уходить забезпечувати дотримання природоохоронного законодавства. Не колектив мусить матеріально потерпати, а той керівник, який не скеровує підлеглих на виконання тих чи інших рішень. І все-таки, на жаль, турбота про чисте довкілля ще не вийшла на перший план у діяльності підприємств, організацій, у щоденному людському побуті. Тож треба калатати у всі дзвони, аби відбувся «зелений» переворот у нашому суспільстві, у свідомості всіх громадян. Без цього майбутнє нашої країни і планети буде дуже похмурим, — підводить риску Анатолій Гетьманчук.