18/05/2011
0
Справжнім райським куточком для пернатих є острів на озері Світязь. Особливо до відкриття навігації, яке припадає на початок відпочинкового сезону. Тобто, в той час, коли сюди зрідка добираються лише орнітологи Шацького національного природного парку і, звичайно, майстер лісу Світязького лісництва Степан Насуліч, під опікою якого й острів. І це «райське» життя пернатих у мальовничому куточку, де рідко ступає нога людини, де не почуєш пострілу, призвело до того, що сьогодні мова йде вже про перенаселення. Зокрема, велика тут популяція бакланів. А ось чим це загрожує, і дізнавались журналісти, які на минулому тижні побували на острові.
За кермом катера – перший заступник начальника державної екологічної інспекції у Волинській області Олександр Ткачук. Він знає ситуацію на острові, як кажуть, не з чуток.
– Колонія бакланів збільшилася в п'ять-шість разів з того часу, як я був директором парку (тобто за останні вісім років – прим. авт.). Сьогодні гуси, сірі чаплі, качки, інші цінні види птахів починають відселятись. Оскільки баклан великий живиться рибою, то зменшуються в озері Світязь рибні запаси.
Пливли ми катером від бази відпочинку Волинського національного університету. Тобто, подолали до острова понад чотири кілометри (від села Світязь, наприклад, сюди трохи більше двох кілометрів). По дорозі любувались надзвичайною чистотою води. Між водоростями, які стоять, як свічки, шугає риба.
І чим ближче до острова, до зеленого оазису серед водного роздолля, тим гучніше кигичуть мартини сріблясті. Ці птахи, що є різновидом чайок, розмахують розлогими крилами, ніби відганяють нас від острова, де їх зазвичай ніхто не турбує. Вони насторожені ще й тому, що якраз нині – пора виведення потомства.
В народі світязький острів називають «Островом закоханих». Як свідчить народна легенда, утворився він там, де хлопець і дівчина перетворились на явір та липу. Територія не перевищує семи гектарів. За даними академіка Тутковського, який першим досліджував Шацькі озера ще в 1899 році, діаметр його близько півверсти. Покинутим здався острів членам етнографічної експедиції, яка працювала тут пізніше. Єдиним «людським слідом», на який звернули увагу члени експедиції, були руїни якоїсь будови. Тутковський відносив їх до стародавніх, княжих часів. Етнографи зійшлися на думці, що тут була невеличка капличка чи альтанка.
Саме на цьому місці стоїть тепер будиночок, який в радянські часи дехто називав урядовою дачею. Тут справді зупинялись колись відомі люди, бо де ще на Волині є такий екзотичний куточок, як не серед українського Байкалу?! Бували тут письменники, космонавти. Директор Шацького національного природного парку Петро Юрчук уточнює, що ніколи це не була урядова дача. Будиночок належав Шацькому лісгоспзагу. А потім, коли Світязьке лісництво передали національному парку, то заодно був переданий і цей острів. І будиночок дістався, як кажуть, у спадок. А фактично він зараз не використовується, щоб ніхто не турбував птахів, яких тут ціла колонія.
Ось тільки з'явилась проблема – вже навіть забагато на острові птахів, зокрема, великих бакланів. Сорок вісім гнізд нарахували торік орнітологи. Популяція цих птахів сьогодні не менше 200-250 особин. А перші заселенці з'явились тут вісім років тому. Можна прикинути, скільки буде на острові бакланів літ через десять.
– Як ви думаєте, чому облюбували баклани та інші птахи цей острів?
– З кількох причин, – каже директор національного парку Петро Юрчук. – Чиста озерна вода, багато риби – їхньої поживи. І, що теж дуже важливо, – ніхто тут пернатих не тривожить.
То ж тепер навесні з вирію баклани повертаються на своє вже обжите місце. І, до речі, така ситуація по всій Україні, де є ставки, озера, багаті на рибу. В результаті збільшення популяції бакланів корінні птахи змушені шукати кормову базу на інших водоймах і покидають насиджені місця. Раніше, до речі, на острові було багато ондатр. Зараз баклани і мартини сріблясті знищують молоде поголів'я, і фактично популяція ондатри зводиться до мінімуму.
З приводу того, що баклани споживають багато риби, є різні думки. Дехто вважає, що «апетит» цих птахів перебільшений. Тобто, якщо про збитки для рибного господарства говорити, то вони, може, й не такі великі. Але ж є ще й інша проблема. Оскільки баклани гніздяться на деревах, то їх послід падає на листя, гілля і, якщо можна так висловитись, спалює їх. За пару років дерева починають всихати. Лісівники проводять санітарні рубки – вибирають «мертві» дерева. І може дійти до того, що на острові з часом буде рости лише бузина та інші чагарники.
І це вже не перебільшення. Досить глянути на дерева, верхівки яких буквально обліплені гніздами бакланів. На таких обжитих деревах через рік-два птахи вже не поселяться, виберуть здорові.
– Треба шукати способи зменшення популяції. Звичайно, найбільш гуманні, – говорить перший заступник начальника Державної екологічної інспекції у Волинській області Олександр Ткачук. – Бо якщо кількість бакланів на острові сягне тисячі при таких темпах розмноження, які ми бачимо, то тут не буде інших птахів.
А ось що можна зробити? Якщо забрати з гнізда яйця, то неодмінно буде повторна кладка. Інша справа, якщо яйця проколоти – тоді потомства не буде. В Астраханському заповіднику, наприклад, щорічно проводять регулювання чисельності бакланів. І в цій справі допомагає сіра ворона. Вона, як кажуть, обводить баклана довкола пальця. Ворона підлітає зовсім близько до птаха, що сидить на гнізді, і «дражнить» його, ніби намагаючись напасти. Баклан сильніший за ворону. Він хоче вдарити її дзьобом, і це йому майже вдається. Ворона, проте, нав'язливо не відступає. І баклан, нарешті, піднімається на ноги, щоб нанести їй остаточний удар. Вороні цього тільки й треба. Вона спокійно відлітає в сторону, а її напарник, який тихо стеріг баклана ззаду, підхоплює дзьобом яйце з-під птаха, що піднявся, і летить з ним геть.
… Якщо цієї травневої пори баклани сидять на гніздах, збудованих на високих деревах, і навіть присутність людей не змушує їх покинути кладку (гостроносі голови лиш спостерігають за таким нашестям на острів), то мартини сріблясті, як вже було сказано, кружляють стривожені. Адже їх гнізда – буквально на землі. Степан Насуліч, якого ще жартома називають «губернатором острова Борнео», показав ту незаболочену ділянку берега, яку вони облюбували. Гнізда зустрічаються так часто, що треба йти обережно, аби не наступити на них. В одній кладці – три яйця. Вони крупні – трохи менші за гусячі. Пройшовши метрів двадцять, ми побачили і декілька гнізд з кладкою, і маленьких пташенят в сіро-коричневому пушку, які вже намагаються обстежувати територію довкруг гнізда, хоч ледве ходять. Мартинів сріблястих на острові теж багато. Торік орнітологи нарахували 83 гнізда. Кигичуть над нами дорослі самки і самці. І заспокояться вони лише тоді, коли ми відпливемо від берега, коли стихне гул катера.
