17/05/2011
0Я часто размещаю статьи Ирины о ситуации в Коцюбинском и заочно давно ей симпатизирую. Всегда, сопровождаю её материалы одной и той же фотографией, которая мне нравится: Ирина на ней светлая, радостная, искренняя … и какая-то… не могу подобрать слов … доверчивая, наивная … что-ли… такими бывают девушки, выросшие в хороших семьях и не знакомые с "изнанкой" жизни. Однако эту заметку сопровождают уже другие фото… Оказываеся Ира бывает и серьезной , и печальной… Не легкая это работа, – очищать Украину от мусора. М.П.
Київський ліс знаходиться на виїзді з міста – між столичними Новобіличами та селищем Коцюбинське. Колись цей ліс частково врятував Київ від чорнобильської радіації. Тепер його потроху вирубують, щоб забудувати цю ділянку. Люди, які живуть поруч та щодня гуляють у лісі, – проти.
Ірина Федорів – одна з активісток проти забудови лісу. Вона керівник інформаційно-аналітичного відділу програми "Вікна-Новини" телеканалу СТБ, а віднедавна – депутатка Коцюбинської селищної ради. Ми зустрілися з нею на суботнику у лісі, який відбувся 14 травня.
– Розкажіть про цей суботник. Як виникла ідея?
Ми організовуємо суботники вже не вперше. Минулого року ми робили суботник, коли ліси були під загрозою пожеж. Теоретично, якщо лежить пляшка і якісь промені попадають на скло, суха трава і листя можуть загорітися. Ми постійно чистимо ліс, бо нам тут жити. Хоча я ходжу в ліс тільки на суботники, бо у мене просто не має часу.
Я з горя стала депутатом. Люди, які мене раніше не знали, тепер знають, тому більше довіряють. Адже, коли люди тебе знають особисто і ти організовуєш цей суботник, то вони приходять.
– Як журналістці вдалося стати депутатом? Що Вас наштовхнуло на це?
Почалося з того, що ми шукали інформацію про дерибан Коцюбинського лісу, нам ніхто цієї інформації не давав. Ми ходили по судах, прокуратура ці суди програла. Позови громадян досі просто кочують по інстанціях. Єдиним механізмом стало б те, якби сама сільрада скасувала свої дурні рішення (про передачу лісу у приватні руки – Авт.). Тоді ми вирішили, що підемо в депутати. Бо якщо хоча б один з нас пройшов, ми мали б доступ до того, що приймається на сесіях. Адже, «подерибанили» ліс ще у 2008 році, а ми дізнались про це тільки у 2009-у. Ішла в депутати не я одна, ще журналістка Наталя Соколенко (також працює на СТБ- Авт.). Всього з десяток людей йшли. Але сталось найстрашніше, бо ніхто, крім мене, не пройшов. Добре, що попали ще декілька порядних людей. Проти дерибану лісу проголосували десь шестеро, тобто я не одна там така.
– Якими були головні положення Вашої передвиборчої програми?
Перше – врятувати ліс. Мало хто вірить, що нам це вдасться, але нам допомагають юристи, є ціла когорта журналістів, які стежать за цією проблемою. Ми ходимо до прокурорів.
Друге – я суджусь з «Майстеренерго». Це така контора, яка взяла у нас новий будинок з автономною котельнею. Ми мали б заощаджувати на опаленні, а натомість платимо в тричі більше, і я обіцяла з'ясувати, чим зумовлена така ціна.
Також у нас є проблема з дитсадками – їх просто не вистачає.
Але, я думаю, що люди голосували не за програму. Вони знали, що я працюю на телеканалі СТБ і, якщо якась проблема стається, ми робимо сюжети про це, йдемо до міністра, намагаємось її вирішити. Та й взагалі бути журналістом стало легше, бо, коли ти дзвониш і кажеш, що ти журналіст і депутат, ставлення до тебе змінюється.
– Що за півроку робити депутатом вже вдалось зробити?
Ми казали, що будемо боротися зі СНІДом в селищі, тому зв'язались з благодійним фондом «Життя» і вони вибили грант, щоб починати тут боротьбу. Ми вже шукаємо їм приміщення, де вони могли б працювати з людьми. Також зі студентами Києво-Могилянської академії організовували дискотеку в селищному клубі, де роздавали контрацептиви і різноманітні брошури. Щодо проблеми з алкоголізмом, то, якщо селищний голова підпише, ми заборонимо продаж алкогольних напоїв з 22.00 до 10.00.
 |
– Вже третій рік іде боротьба за збереження лісу між Києвом та Коцюбинським. На якому вона зараз етапі?
За висновком Інституту ботаніки Національної академії наук, саме цей ліс став буферною зоною, коли була аварія в Чорнобилі, тобто він захищає Київ. А тепер цим рішенням приватизувати землю вони просто знищують ліс. Люди не розуміють, що вони роблять, і відповідальності вони не відчувають. От подзвонив мені депутат Боримський, що він теж прийшов на суботник. Та цікаво, що він голосував за дерибан лісу. Тому виходить якось дивно: якщо я прибираю ліс, то він – приватну власність. (Сміється)
Насправді зрушення є. Ми писали до Генпрокурора, Генпрокуратура пообіцяла дуже серйозно взятися за цю справу. Ми були дуже здивовані, коли до судової зали, де позивачем був простий громадянин, прийшов представник прокуратури Києва і сказав, що він долучається до справи.
– Чи є претензії з боку жителів Коцюбинського щодо Вашої діяльності?
Хіба тих, хто хоче отримати землю у власність та подали заявки на це . Бо я, виходить, хочу її в них забрати.
– Як виглядає день депутата селищної ради?
Нема такого, що сидиш у селищі. Є сесії селищної ради і на них треба ходити, але ще й люди телефонують, комусь треба якийсь акт скласти… У мене в окрузі мало комунальних проблем, бо два нових будинки, і це полегшує життя. А так працювати можна й дистанційно.
– Ви ведете блог на «Українській правді», де пишете про проблеми селища. Це якось допомагає їх вирішувати?
Допомагає. Принаймні люди читають і знають. Спочатку думала не робити блог, але представники Єврокомісії сказали, що моніторять блоги «Української правди» і дивляться, які є проблеми. Нещодавно я написала там про рішення селищної ради витратити 100 тис. грн. місцевого бюджету на паркан, який знаходиться на Білицькому ДОЦі, яким, виявилось, керує дружина мера, пані Садовська. І те, що я про це пишу, створює превентивний ефект.
– Ви захоплюєтесь вирощуванням тюльпанів, чи не спадало Вам на думку заквітчати селище?
В мене зараз часу на клумби з тюльпанами навіть на дачі не вистачає. Як каже моя кохана людина: «Я на наступних виборах буду агітувати проти тебе». Або пропонував організувати суботник в будинку депутата, та я обіцяю йому, що приберу сама. (Сміється) Це все жарти, але реально часу на щось своє майже не залишається.
Спілкувалася Анна Середа, проект interviewer.com.ua
