Обережно: у дворі — вовк!

Львівська область. Про вовків розповідають багато моторошних історій, вони — негативні персонажі у казках і «мультиках». У народних прислів’ях та приказках їх теж наділяють жорсткими характеристиками. Згадайте: «злий як вовк», «дивиться вовком», «вовчий апетит», «вовк в овечій шкурі»… І врешті-решт: «Скільки вовка не годуй, а він все в ліс дивиться». Чимало цих непривабливих тверджень може спростувати підприємець із районного Миколаєва, що підо Львовом, Василь Корда. Приручений ним вовк на ім’я Клик заслуговує на компліменти – бо не тільки живе, а й сумлінно працює… сторожем.

Три роки тому знайомі Василя Григоровича привезли із далекого Сибіру двомісячне вовченя. Узяв його на виховання, хотів подивитись, як уживеться тайговий звір із домашніми собаками. На подив, спільну мову далекі і, здавалося б, несумісні родичі знайшли швидко, подружилися. Клик (так назвали вовка за аналогією з головним персонажем повісті Джека Лондона і, певна річ, за власні чималі ікла) буквально не відходить від мисливських лайок, що мешкають у вольєрах, як справжній джентльмен виявляє їм знаки уваги. Навіть ревнує, коли господар забирає їх на полювання, нудьгує без компанії. Коли працівники забудуть надійно закрити засуви на клітках, зубами й лапами відчинить їх, повипускає собак на волю, влаштовує справжній карнавал. Час від часу бере у лайок уроки гавкання, а ті вслухаються у його виття, вночі ж дають спільні «концерти». Досить комусь із псів тривожно дзявкнути – щодуху мчить до собачого «гуртожитку»: хто тут вас потривожив?

Мешкає вовк на околиці міста, на двогектарній території, де розміщуються автопарк, швейна і скульптурна майстерні, виробництво євровікон. Живе у вільному режимі, без прив’язі. Наглядає за всім цим хазяйством, періодично оббігаючи його по периметру. Навіть коли обідає перловою кашею з м’ясом, тягне миску в таке місце, з якого добре видно всі закутки — ніщо не повинне пройти повз його увагу. На те він і вовк. Хоча ворота відчинені навстіж і у паркані є чимало шпаринок, свого об’єкта Клик не покине нізащо — дорожить службою. Упізнає всіх працівників, із задоволенням приймає від них гостинці. Часом робить їм капості — тишком-нишком спустошує їхні пакети зі сніданками. Але до чужих ставиться «по-вовчому». Знаючи про непідкупного охоронця, не наважаться зайти сюди нечисті на руку…

Якось Василь Григорович відвіз Клика на обгороджену сіткою дачу, що за десять кілометрів од фірми. А сам поїхав на полювання. Коли ж повернувся — вовк дочікувався його на… роботі. Досі залишається загадкою, як сіроманець знайшов дорогу і добрався до свого помешкання через густонаселене місто цементників, міжнародну автотрасу Київ — Чоп з інтенсивним рухом. Іншим разом узяли Клика «на природу». Він дременув у хащі, не було його днів чотири. Думали, проміняв міські вигоди на рідну стихію. А потім Василь під’їхав на узлісся, кілька разів посигналив – і Клик тут як тут, стрибнув на заднє сидіння…

Господарі вважають свого вихованця не тільки вірним, а й розумним. Зі звуку машини ще за двісті метрів упізнає, що їде ґазда, біжить назустріч. Розуміє, про що його просять. Щоправда, не купується на чужу ласку. Ще більше не виносить, коли на нього підвищують голос. Понад усе цінує свободу.

Наслухавшись драматичних новин про вовків, Василь Григорович усе ж вирішив віддати свого вихованця в зоопарк чи цирк. Каже: як-не-як, дикий звір, мало що може статись. Але якось приїхали в гості телевізійники. Клик відчув себе зіркою і став сумирнішим: дає надіти нашийник, гуляє на повідку, погоджується ночувати у вольєрі. Сімейство Корд вирішило, що свого улюбленця в чужі руки не віддасть ні за які гроші.