29/04/2010
0Коли весь народ святкує, у лісівників додається роботи.
Мало того, що відпочивальники залишають по собі купи сміття, забуваючи при цьому, що вони — лише гості у великому зеленому “домі” — лісі, а, отже й поводитися слід відповідно — культурно та чемно, дехто з них, взагалі, зневажливо, ставиться до природи. Незагашені багаття, тліючі недопалки цигарок у торішній сухій траві, від яких в одну мить може спалахнути велике полум’я, — все це приклади бездумного поводження людей у лісі, які, на жаль, трапляються не так уже й рідко і можуть призвести до великих лісових пожеж.
Тому, починаючи з весни і до пізньої осені, лісівники завжди на сторожі — вони оберігають ліс від людського недбальства, контролюють місця відпочинку, роблять усе, щоб після такої веселої людської “навали”, з лісом нічого прикрого і непоправного не сталося. Тож приказка “В лісі скрізь є очі”— небезпідставна. В повній мірі її можна віднести до лісової охорони, пожежників, які оберігають лісові насадження від вогняної небезпеки.
Дві пожежні станції, шість протипожежних пунктів діють і в ДП “Смілянський лісгосп”, який очолює Юрій Сегеда. Територія лісгоспу велика — понад 38 тисяч гектарів, тому й роботи, звичайно ж, вистачає. Особливо на такі великі свята, як Пасха, Першотравень, коли потік відпочивальників до лісу особливо великий. У минулому році, приміром, у смілянських лісах було 18 загорань. І до великих пожеж не дійшло тільки тому, що пожежники вчасно локалізували перші паростки вогню.
— Але пожежну небезпеку для лісу становлять не тільки ті, хто не вміє в ньому відпочивати, — говорить інженер охорони і захисту лісу ДП “Смілянський лісгосп” Любов Яценко, яка працює на цьому підприємстві вже понад 25 років. — Особливу загрозу створюють підпали сільськогосподарських угідь, які практикують сільгоспвиробники. Вони чомусь вважають, що випалювання сухої трави і стерні — це на користь грунтам. Насправді ж, усе навпаки: такі пожежі зменшують поглинання азоту грунтом, стимулюють бурхливий розвиток бур’янів, які мають глибоке коріння, знижують опилення, бо на запах гару ті ж бджоли просто не летять. Окрім того, в цих місцях знищується фауна, а в тому числі й гнізда птахів.
Та що особливо небезпечно, так це те, що ці підпали є безпосередньою загрозою для лісів, які межують з такими полями, або ж з узбіччями доріг, де також стало вже “традицією” випалювати суху траву.
Є заборона на такі випалювання, але керівники сільгосппідприємств уваги на неї, можна сказати, не звертають, та й самі підпали здійснюються таким чином, що виконавців за руку не схопиш. Кинув запалені сірники в одному-другому місці і все — вогонь починає розповзатися, а людини, яка це зробила, й близько вже немає.
Навчитися берегти природу спільними зусиллями, передбачати, що від наших дій їй на добро, а що на шкоду — ось головне завдання. І якщо ліс — це національне багатство, то він і повинен захищатися та оберігатися всім суспільством — для теперішнього і наступних поколінь.
