Лісовими стежками Костопільщини

Днями журналісти гостювали у «володіннях» лісівників Костопільського державного лісогосподарського підприємства. Відтак медійники мали чудову нагоду «приміряти» на себе роль господарів лісу та зблизька поглянути на процес доглядання зеленого багатства краю. Зокрема, разом зі стражами лісових масивів Костопільщини вони оглянули насадження, які через масові всихання потребують проведення санітарних рубок, ознайомилися із системою протипожежного відеоспостереження, не лише на власні очі, а й на власних руках пересвідчилися, як воно – вирощувати ліс і, звісно ж, помилувалися неповторними зеленими шатами нашого краю на унікальній екологічній стежині та ознайомилися із живим мистецтвом під екзотичною для краян назвою – «бонсай», яке вже активно й небезуспішно розвиває «Музей лісу».

Сказати, що костопільські лісівники, як, зрештою, і їхні колеги по всій області, без перебільшень, і вдень, і вночі плідно й натхненно працюють для примноження й збереження лісів та наповнення державної скарбниці краю – не сказати нічого. Чого варті лише податки, які лісгоспи краю сплачують до бюджетів усіх рівнів, а майже у всіх районах області вони є чи не основними бюджетоутворювачами. Втім, яких би зусиль не докладали стражі лісових масивів, є речі, що непідвладні жодній людині. Мова йде про аномальні погодні умови, які дедалі частіше руйнують плани лісівників на ведення лісокультурної діяльності, змушуючи вічнозелених красунь «одягатися» у руде вбрання, а лісівників – братися за пилку й сокиру. Особливо ці руді плями помітні на моніторах систем відеоспостереження за лісовими масивами. Встановили їх, щоправда, зовсім з іншою метою – задля виявлення пожеж. Вони, зізнаються лісівники, суттєво полегшили їхню роботу. Адже в літню спеку людині нести варту на вежах спостереження вкрай складно. До того ж, встановлені камери добре повпливали на оперативність виявляння і гасіння лісових пожеж, адже вже не треба передавати й перевіряти інформацію від вежі до вежі, а потім ще й дідівським методом вираховувати квадрат, де відбулось загоряння, тепер це все робить комп’ютер. Радіус огляду однієї такої камери – 30 кілометрів, тож система без проблем бачить і вираховує не лише місце загоряння, а й вказує лісівникам на осередки хворих дерев.

Уже кілька років поспіль костопільських лісівників особливо турбує проблема масового всихання дерев. Задля справедливості треба зауважити, що «руда напасть» – проблема не локальна і дошкуляє не лише лісівникам краю, а й України загалом. Відтак над пошуком шляхів її вирішення працюють не тільки фахівці галузі, а й вчені різних сфер діяльності. Усі вони сходяться на тому, що основна причина – тепла зима і посушливе літо.
Як зазначив директор Костопільського лісгоспу Володимир Кислюк, основна лісоутворююча культура – сосна – якраз і є найвразливішою. Сосни змінюють колір, хвоя опадає і, зрештою, дерева гинуть. Всихання починається з крони, а вже за два-три тижні зелене живе дерево перетворюється на сухостій. До того ж розповсюджується хвороба дуже швидко. Справа у тім, що не лише спека причетна до загибелі «вічнозелених», адже дерева атакують відразу ще й кілька видів шкідників. Крім того, комахи не просто ласують деревиною, а й розносять смертельний для дерева грибок. Та ще й погода на боці шкідників: якщо кілька років тому, за словами фахівців, комахи давали одне потомство, то нині розмножуються два-три рази на рік, взимку ж вони не впадають у сплячку, як раніше, а продовжують свої пагубні справи. Натомість ліків від такої напасті немає. Якщо, наприклад, у полі фермер може скористатися хімічними засобами, які знищать комах-окупантів, то в лісі використовувати хімію сенсу мало: передусім, постає питання, як охопити величезні площі, та й шкідники ховаються під корою. Тож чи буде багато користі з такої боротьби – питання риторичне. Єдиний вихід – санітарні рубки, та й тут не все так просто, адже досі в колі фахівців галузі, науковців тривають дискусії, чи рубати поодинокі хворі дерева, чи, з метою профілактики поширення загрози, проводити рубки «з запасом».

Водночас, за словами Сергія Івашинюти, який нині виконує обов’язки начальника Рівненського обласного управління лісового та мисливського господарства, часто-густо люди не розуміють, що вирубка уражених ділянок – це не примха лісівників і тим більше не знищення лісу задля банальної наживи. Якраз тут і доречна проведена попередньо аналогія господарювання в лісі й у полі. Адже є час посадки культур і час збору врожаю. Якщо ж господар чи фермер дозрілий врожай вчасно не збере, то його праця може виявитися вже й не прибутковою, якщо не марною зовсім. Так само й ліс має свій період дозрівання, а лісівники, як і фермери, теж повинні вчасно збирати вирощений урожай. Натомість вони зазначають, що громадяни, на жаль, часто не розуміють того, що будь-яке господарювання повинне завжди здійснюватись раціонально, бо тільки так воно буде приносити прибутки. До того ж, зазначають лісівники, дозрілу деревину невигідно тримати ані в економічному плані, ані в екологічному, ані в естетичному. Тож вирубка уражених дерев – це вже не тільки потреба, а ще й необхідність. Нині, за словами Сергія Івашинюти, на Рівненщині майже 10 тисяч гектарів всихаючих насаджень. Проте не можна здійснювати вирубку їх всіх і одразу: законодавство забороняє проводити рубки, якщо не встигло вирости молоде покоління дерев.

Аби ж на місцях, де нещадна спека, шкідники й хвороби понівечили ліс, знову зростали молоді дерева, костопільські лісівники не сидять склавши руки, а готують якісну зміну лісовому поколінню, що зазнало лиха та, зрештою, деревам, які вже «достигли». Щороку тут вирощують понад два з половиною мільйони посадкового матеріалу. А при проведенні лісокультурної роботи спеціалісти підприємства максимально використовують рекомендації науковців. До того ж заліснення кожної ділянки – це завжди індивідуальний підхід. Отож, для регулярного отримання лісового насіння з цінними спадковими властивостями та високою посівною якістю на підприємстві сформована ціла насіннєва база основних лісоутворюючих порід. До речі, небезпідставно науковці та стражі лісових масивів сподіваються, що завдяки новим насадженням вдасться позбутися проблеми всихання лісу, адже, як показує практика, селекційно відібраний і вирощений лісівниками «молодняк» нерідко виявляється стійкішим.

Втім, не лише мудрі голови допомагають лісівникам, адже, як зазначає Володимир Кислюк, вкрай важливо до лісовідновлення залучати і громадськість. Бо навряд чи хтось із тих школярів, котрі зголосились посадити ліс, у майбутньому матимуть бажання нищити й паплюжити свою працю.

Пересвідчилися в словах керівника Костопільського лісгоспу журналісти, як то кажуть, на ділі. Під керівництвом лісівників та після їхнього майстер-класу мої колеги й собі взялися за сіянці. Мені ж дістався цікавий з вигляду інструмент для посадки «зелених малюків» з не менш цікавою назвою – меч Колесова. Вже після одного посадженого рядка суть слів Володимира Кислюка я зрозумів куди виразніше. Дійсно, що й казати, справа не легка, та й всі мої звичні інструменти (ручка, блокнот, фотоапарат…) вкупі легші за один лісівничий. Утім, за нашу тимчасову перекваліфікацію і працю ми були винагороджені сповна. Лісівники влаштували журналістам чудову мандрівку екологічною стежкою, що у «Музеї лісу».

Таке природне різноманіття важко ще десь зустріти, адже костопільський ліс знаходиться якраз на межі лісостепової та поліської зон краю з усіма їх особливостями. Територія навколо музею – це своєрідна рекреаційна зона, одне з улюблених місць відпочинку тутешніх мешканців. Дуже цю місцину вподобали й дітлахи, адже тут облаштований дитячий майданчик з гірками для розваг, а екологічною стежкою перед подорожжю малечі часто-густо прогулюється «лісовичок» і неодмінно залишає діткам подарунки, які прив’язує до дерев.