У Дубенському ДЛГ партнерством і не пахне

Интервью Олега Юркевич вызвало дискуссию в которой пока принимают участие журналисты. Я бы рекомендовал прислушаться к их мнению. В своё време к "стрийскому" варианту польской модели у меня была масса вопросов….М.П.

В Україні ще з середини 2000-х років в багатьох стратегічних галузях між державою і бізнесом. формується інституціональне середовище розвитку партнерських відносин Лісова галузь – не виключення. Що переможе: повна державна власність без розрахунку на енергію вільного підприємництва, чи домінування організуючої ролі держави в партнерстві з ним? Розумніші вибирають друге. Але ми живемо в Україні…

Кілька років тому я серйозно цікавився проблемами зародження і втілення цього інституційного альянсу між державою і приватним бізнесом в цілях реалізації національних суспільно-значимих проектів і завдань (галузь ЖКГ – водоканали двох великих міст України). Зауважу, що в партнерстві обов’язки і завдання бізнесу в усіх галузях ідентичні. Сьогодні такі стосунки існують у транспорті (автодороги і залізниці, порти і аеропорти), електроенергетиці, телекомунікації, ЖКГ, охороні здоров’я, освіті, в лісовій галузі тощо. На користь і тих, хто втілює державно-приватне партнерство (ДПП), і тих, хто його боїться чи ігнорує, скажу: розраховувати лише на державну допомогу в стратегічних питаннях лісової галузі – наївно. Заклики покінчити з «жахливою» радянською системою екстенсивного лісокористування, в багато разів збільшивши державні витрати на ведення лісового господарства і будівництво галузевої інфраструктури – порожні слова. Тим паче – в українській економіці.

Тому прихід ДПП в лісову галузь дуже своєчасний. В лісовому комплексі України існує ряд невирішених питань, які гальмують економічну ефективність існуючих виробництв і інвестиційну привабливість українського лісу для потенціальних інвесторів. Це добре відомі усім проблеми: високі тарифи на електроенергію і залізничні перевезення; складні процедури і висока плата за підключення до енергетичних комунікацій; нерозвинута інфраструктура для створення і реалізації інвестиційних проектів, слабка інфраструктура лісокористування тощо. Але кому вони під силу? Чи візьметься дубенський бізнес за такі важливі і відповідальні завдання? Ні – звичайно. Принаймні, в найближчій і середній перспективі. Кишка тонка.

Лісівникам сьогодні необхідно серйозно займатись лісовим плануванням, хоч це завдання не з легких. Потрібно заново відновлювати лісовпорядкування, лісову статистику, лісову науку і освіту, проектні роботи. Долати кадрову і моральну деградацію. Усе перераховане втрачене на 60-90%. Я це знаю зі свого рідного регіону – Волині, де усі «знання» мобілізовані на те, як вкрасти ліс. Невеличка група людей, які вважають, що ліс належить лише їм, борються за лаври крадіїв в законі і з ними спішать під статті КК України. Виходячи з важких нинішніх обставин, галузі потрібні нова економічна політика, нові люди, нова ідеологія творення. Таке творення може відбуватись лише в партнерстві з високотехнологічним і фінансово міцним бізнесом, який буде слугувати буфером між економікою і згаданими «власниками» лісу. Інших варіантів не існує. Партнерством з таким бізнесом ДП «Дубенське лісове господарство» не похвалиться. Тим часом його директор Олег Юркевич формує таку собі «лісову» субкультуру, яка, як він вважає, має претендувати на унікальність і елітарність. Питання спірне…

В ДПП бізнес повинен забезпечити фінансові ресурси, професійний досвід, ефективне управління, гнучкість і оперативність в прийнятті рішень, здатність до новаторства. При таких умовах, зазвичай, втілюються більш ефективні методи роботи, вдосконалюються техніка і технології, виникають нові форми організації праці, налаштовуються ефективні коопераційні зв’язки з постачальниками і підрядниками.

Тобто, у відповідності з цим проекти партнерства являють собою не просте об’єднання трудових ресурсів, не поділ на «чорні» і «білі» роботи, а особливу конфігурацію інтересів і прав партнерів. Лише при таких умовах з’явиться синергічний потенціал альянсу. В господарстві, яке претендує на «польську модель», існує лише об’єднання трудових ресурсів. Просте, як віник. Чи їх простий найм і розрахунки, як каже директор, «…за фактом виконаних робіт». Папірець з двома підписами на виконання чорнових робіт підприємства. Простішого «партнерства» не буває. Про його якість (чи її відсутність) свідчить навіть те, що «людей не вивільняли – переводили на роботу до згаданих приватних підприємців». За принципом: «На тобі, боже, що мені не гоже». Чи можна віднести такі сентенції керівника господарства до новаторства?

Альянс повинен мати чітко виражене суспільне скерування – задоволення державного інтересу. Фінансові ризики і витрати, а також досягнуті в процесі реалізації проекту результати повинні ділитися між сторонами в пропорціях згідно домовленостей, зафіксованих у відповідних угодах. Адже багатогранність згаданих вище проектів ДПП накладає свої особливості на специфіку їх реалізації: від правової і фінансової сфер до впливу проектів на соціально-економічний розвиток регіонів. Директор підприємства про це змовчав.

Зазвичай, на Заході з ціллю залучення додаткових джерел фінансування такі проекти носять тривалий характер. Це зумовлено тим, що лісове господарство – галузь економіки зі специфічним, віковим циклом виробництва деревини і інших продуктів глобально-екологічного характеру. Це «комора», де має бути чітким облік, моніторинг, вирощування високобонітетного деревостану, відтворення мисливської фауни, охорона і раціональне використання усього розмаїття лісових багатств. Тут принцип Остапа Бендера «Утром – стулья, вечером – деньги» не працює.

Головна ціль ДПП – новації і інновації в інтересах суспільства шляхом об’єднання ресурсів і досвіду кожної зі сторін, реалізація суспільно важливих проектів з найменшими затратами і ризиками при умові наданні високоякісних послуг економічним суб’єктам. Послуги бізнесу дубнівським лісівникам не належать до високоякісних. Тут бізнес взявся поки-що за обрубування сучків і транспортування лісу, діставання солярки, що називається елементарним первісним наймом чи обміном: ти мені – кам’яний молоток, я тобі – шкуру бізона. Чи, якщо хочете, лісове господарство передало бізнесу функції, які не вимагають високої (м’яко кажучи), кваліфікації людей. Не ображаючи мого потенційного опонента Олега Юркевича і його низької кваліфікації «адвоката» Lssnyk, мушу сказати, що у ввіреному йому лісовому господарстві державно-приватним партнерством і не пахне. Ось і уся «синергія» лісівника, який ніби то переймає польський досвід. Полеміка? Будьте такі ласкаві. Тільки з аргументами.

Зауважу, що автору до Дубно – 45 км. Можна поїхати і більш детально описати партнерство, чи гру в карти держави і бізнесу. Не так, як надиктував в журнал директор підприємства. Хоч би з тим, аби детальніше розповісти лісівникам України про економіку цього альянсу, чого, на жаль, не вдалось автору дилетантського інтерв’ю. Нехай би взнала галузь своїх новаторів.