29/07/2016
0Отличное интервью с достойным человеком. Жаль что такие, специалисты как Иван Николаевич редко говорят публично…М.П.
Іван Миколайович Мельник належить до категорії тих людей, які створили свою біографію самотужки. 30 липня йому виповнюється 60 літ.
Іван Миколайович народився у селі Кричильськ Сарненського району у багатодітній сім’ї. І дід, і батько були селянами-хліборобами. а він вибрав лісівничу професію, бо змалку зріднився з оазою зелених шатів. там відчув свою спорідненість з віковічними дубами, пахучими соснами, терпким і солодким смаком ягід, трав’янистим покровом і навіть таємничими непролазними болотами. За ці шість десятиліть ліс помінявся, як і сам Іван Миколайович. Перед його очима пробігли зміни: політичні, суспільні, економічні, екологічні, потрібні і непотрібні реформи. Іван Мельник отримав багато різних нагород – грамот всілякого рівня, є Відмінником лісової галузі. та їх ніколи не добивався.
Коли Іван навчався на лісогосподарському факультеті Львівського лісового інституту, в родині було ще два студенти. Паралельно в інших вузах навчалися ще сестра Валентина і брат Володимир. Всього у сім’ї було четверо дітей. Крім названих, зростав ще й брат Юрій, якого нині вже, на жаль, в живих немає.
– Мені соромно було брати у батьків якісь гроші, – пригадує ті 70-і роки минулого століття Іван Миколайович. – Тож разом із однокурсниками розвантажував вагони, щороку їздив підробляти у складі студзагонів, побував аж у Вологодській області. Практику проходив у Карпатах, тамтешніх лісах. Вони кардинально відрізняються від наших, поліських. Все це лише розширювало кругозір, давало навички, навчало спілкуванню з людьми. Словом, то була романтика, поєднана з реальним життям. Звичайно, верх брала молодість, хоч і навчався я добре. Середній бал мого диплома – 4,74. Та, найголовніше, вже тоді життя навчило мене розраховувати на власні сили.
Ставши інженером лісового господарства, Іван Мельник отримав перший запис у трудовій у Малушському лісництві – помічника лісничого. Та невдовзі переїхав у Немовицьке лісництво, на хутір. В Малушку на практику приїхала гарна дівчина Світлана, з якою і одружився 9 травня 1982 року. Обоє працівники лісового господарства народили і виховали трійко дітей. Але ні сини – Роман та Андрій, ні дочка Ірина не обрали батьківської професії.
– Я не зогледівся, як діти повиростали. Весь час віддавався роботі у лісі. Під лісом я народився, лісом живу і донині. Весь тягар домашніх справ і виховання дітей лягли на плечі дружини Світлани Петрівни, – щиро зізнається Іван Миколайович.
В 1989 році його перевели головним лісничим Сарненського лісгоспу, а невдовзі – лісничим у Костянтинівське лісництво. Тоді були такі часи, що не дуже хтось запитував про твої бажання. Тим більше, що лісівники – це напіввійськові люди. У них навіть форма схожа на військову. Тому в трудовій книжці зафіксовано 37 років суто виробничої діяльності.
З 1997 року він очолює Сарненське лісництво. Уявіть собі майже 7 тисяч га лісових насаджень з притаманною Поліссю фауною і флорою. Розкидана територія по п’яти сільрадах і Сарненській міській раді. Між крайніми точками по карті – 40 км. А на сторожі цієї території стоять лише 13 чоловік. Вони бережуть ліс від шкідників, злодіїв, браконьєрів і пожеж. Вони садять, доглядають, відновлюють ліс, заготовляють стиглу деревину і ту, яка всохла. Все це аж ніяк не вписується у рамки придуманої картини, яку намагаються нав’язати читачу окремі ЗМІ або ж «зацікавлені особи», ототожнюючи постать працівника лісової галузі із таким собі дядьком із бензопилою, який де хоче, там і ріже дерева.
Професія лісівника передбачає певну небезпеку, бо в лісі ризику не стільки від дикого звіра, скільки від двоногого злочинця. Бо, як можна назвати того хто краде народне добро і готовий вбити кожного, хто стане йому на заваді. Бувало, що й по Мельнику стріляли. Одного разу життя йому врятувала вівчарка Ада. Злочинці везли крадений ліс. Іван Мельник намагався їх зупинити. Але один з крадіїв вийняв сокиру і накинувся на Івана. Вірна Ада миттєво вчепилася у руку нападника. Іван Миколайович не любить згадувати такі епізоди. Взагалі, він людина малоговірка. Тому розпитую багато, намагаюсь зрозуміти філософію його життя. І все більше переконуюсь, що пов’язане воно лише з його професією, а ще точніше – з лісом.
– За ваші 60 літ уже виріс ліс, який можна було б різати?
– Не зовсім так. До першої групи відносять ліс, якому виповнюється 121 рік. Тобто два такі мої життя. Однак, як у людей, так і у дерев час життя може бути різним за віком. На превеликий жаль, зараз у нас є сотні гектарів перестиглого лісу. Спочатку через недоступні болота не можна було до них добратися, а потім через надто сніжні зими знову не було доступу, – пішов на відвертість лісничий.
Іван Миколайович показує польську мапу випуску 1929 року. На ній чітко намальовано, які смуги дерев рубати, а які ще мають підростати. Фахівець каже: – Дерева рубали завжди. Треба лише поставити «діагноз», коли вони дозріли чи захворіли. Я категорично не погоджуюсь з тими особами, які «все знають», розбираються і в політиці, і в лісівничій галузі, своїми виступами спонукають масу людей слухати лише їхній популізм.
– Ваш директор Сергій Белеля останнім часом б’є на сполох з приводу ще однієї проблеми: сосна через посуху ослабла і на неї накинулись короїди…
– Я боюсь піднімати голову в лісі – сосна стає рудою. Науковці не бачать іншого виходу, як зрізати дерева, бо шкідник масово перекидається на нові площі. Вчені пояснюють це посухою в останні роки. Нестача вологи не дає можливості сосні виробляти смолу. А саме живиця захищає цю породу дерев від шкідників.
– Сумну картину змальовуєте. І як вийти із ситуації?
– Поки що науковці сподіваються на відновлення водного балансу природним шляхом. Однак нещодавно розмовляв з одним спеціалістом у цій галузі. Він висловив невтішний прогноз – Полісся очікує нестача води. Причин кілька: безглузда меліорація, яку робили де треба, і де не треба, тож утворився природний дисбаланс. Останніми роками дощів випало у кілька разів менше, ніж колись. Свою роль зіграло й пониження рівня підземних вод, спровоковане бурштинокопачами.
– Читаючи книгу Бульби-Боровця «Армія без держави», зустрів цікавий факт – поліське населення у 40-і роки (а, може, і раніше) найдорожчих людей зустрічало не лише хлібом-сіллю, квітами, а ще й водою. Автор пише: «Це велика таємниця. При вітанні предки нашого деревлянського племени ставили воду як особливий додаток до хліба-соли лише перед тим, кого рахували не тільки дорогим гостем, але й своїм рідним другом чи великим добродієм» (подаємо мовою оригіналу – авт. А.Б.).
– Вода для Полісся, яке не має багатих грунтів, найголовніший природний фактор, бо дереву необхідна велика кількість вологи. Тут крапельним зрошенням не обійтись.
– Пригадую слова Олександра Довженка: «Якщо людина не посадила хоча б одного дерева, вона зобов’язана платити за повітря». А скільки дерев посадили ви?
– Це те саме, коли рахувати скільки я разів вдихнув і видихнув протягом дня. Але приємно, коли засадили якусь площу, а через 5-6 років уже не впізнаєш її. А щодо того, що кожен має посадити хоча б одне дерево, то дуже боляче дивитися, коли молодики після здобичі на бурштинових копальнях, де вони нещадно нищать дерева, ягідники, природу, дозволяють собі в ресторанах спалювати стодоларову купюру. Яка користь з такої людини в суспільстві? А вона хоче дихати на повні груди.
– Це вже рівень інтелекту, виховання, очевидно?
– Не навчені насамперед Богобоязні. Я б запровадив уроки церковної моралі з першого класу. Я дуже солідарний з керівництвом лісгоспу, коли ми допомагаємо будувати православні церкви. Проведу таку паралель: однорічне деревце швидше приймається у землю, ніж дворічне чи трирічне. То ж і дитину треба починати виховувати з самого малечку.
– Ви мисливець?
– Колись любив полювання, зараз – ні. Стріляв у кабана, зайця. Але ніколи не піднімав зброю на оленя, козулю.
– За знаком Зодіаку ви Лев. Чи відчуваєте ви це?
– Якщо багато співпадінь, то це вже закономірність. Читаю, що написано про Левів і погоджуюсь з цими закономірностями. Відверто – характер у мене не з легких.
– Що не любите?
– Не люблю сонячних вітрів, людської халатності, підлості, брехні. Не подобається, що всіх нас втягнули в політику, а не в економіку, що дурять народ.
– А що любите?
– Ліс. Колись він був веселим, нині – сумний. Люблю збирати гриби. Люблю, коли козулі чи зайці не бояться людей. Люблю свою родину. Поважаю колег по роботі. Люблю життя.
