04/12/2012
0Через роки-десятиліття тут шумітиме дубовий ліс
Цікаву, захоплюючу трудову екскурсію напередодні дня архистратига Михаїла провели учні 9 класу Верхньоремітської ЗОШ І-ІІ ст. Після другого уроку, озброївшись штиковими лопатами, 12 школярів прибули в ліс для посадки деревцят дуба звичайного (черешчатого). Свіже лісове повітря, навдивовижу теплі промені осіннього сонця, радісні та усміхнені обличчя створювали приємну атмосферу свята. Майстри лісу (так тепер класифікують лісників) заздалегідь напнули довгі шнури, визначивши напрям рядів і відстань між ними. Держаки лопат служили за мірку від дерева до дерева, визначилися також із шириною та глибиною посадочної ями. То ж після інструктажу з техніки безпеки й технології садіння робота закипіла. Юнаки завзято копали ями, а дівчата приносили і ставили у них саджанці, засипаючи землицею, затим дріботіли ніжками, притоптували грунт, ніби витанцьовуючи феєричний танець Мавки з “Лісової пісні”. Зусібіч лунали сміх і жарти – робота йшла хутко, спорилася. Звичайно, такому настрою сприяла першокласна організація заходу. Адже лісничий Василь Віраг, який давно керує цими угіддями, заздалегідь потурбувався, щоби дітки почували себе як на гостинах (ну, чим не дядько Лев із тої ж драми-феєрії Лесі Українки?).
Прелюдія суботника, який нарекли трудовим днем, виглядала приблизно так: прибуши до масиву, школярі всілися за накритий стіл й випили по склянці яблучного соку. Отже, до роботи приступили, як і годиться в наших краях, після частування. Щоправда, традиція вийшла чисто символічною. На цій же поляні, у спеціально відведеному місці зі всіма протипожежними застереженнями – теж свого роду наука для діток – горіла ватра. Над нею на тринозі висів засмалений казанок, де булькотів бограч, а велика купа грані натякала, що процес розпочався зо три години тому. Поряд легесенько диміло вогнище, звідки ширився приємний аромат печеної бульби. Безсумнівно, такий антураж додавав юні наснаги до роботи, запланований об’єм якої учні виконали, як кажуть, на одному диханні – без перерви. Після закінчення праці керівник ДП “Берегівський ЛГ” Ярослав Михайлович Кополовець привітав школярів із великим релігійним святом, побажав їм успіхів й наснаги у навчанні та вручив почесні грамоти, подарунки.
А перед прощанням верхньоремітським дітям щиро подякували за труд і пригостили смачним бограчем та печеною картоплею, приправленою найбезпечнішим у світі українським “наркотиком” – буженою солониною. Мене приємно здивувала галантність хлопчаків, які шиковно обслуговували своїх приятельок – приносили та розставляли перед ними тарілки, ложки, салфетки. Страва на свіжому повітрі та ще й після фізичної праці була смачніша, ніж у найфешенебельнішому ресторані. Деякі навіть добавки просили, казали, що таку апетитну їжу споживали вперше. Це й не дивно, адже хто, як не лісівники, найкраще розуміються на цій традиційній закарпатській страві легендарних опришків. Без сумніву, цей день їм запам’ятається назавжди, тим більше, що живим спогадом будуть власноруч посаджені дуби. А прийшовши з дітьми-онуками за грибами чи суницями, не без гордості оповідатимуть меншим, мовляв, синку, бачиш, оте велике дерево? Я його садив, коли був таким, як ти є ниньки. Певен, що в нащадка миттю спалахне думка також посадити дерево. Оце і буде практичним проявом життєдайної традиції, тяглості поколінь до збереження закарпатського лісу
Уже в авто, яке мчало нас у місто, після тривалої мовчанки ми навперебій почали згадувати приємні лісові миттєвості. Пан Ярослав, який нещодавно стоїть біля керма цього державного лісгопу, сказав: “Переконаний, що виховна функція такого заходу значно більша за прагматично-економічну, адже таким чином дієво формується свідомість молоді у суто позитивному напрямі. Людина, яка в шкільному віці посадила дерево, буде завжди його оберігати”. А після невеличкої паузи усміхнено додав: “По собі знаю…” Із такою його сентенцією важко не погодитись. Більше того, подібні практичні “лісові” уроки варто було б запровадити в загальношкільну практику. “Кинути”, як казали в радянські часи, на кожну школу план посадки певної ділянки лісу, доглядати за ним, а потім передати лісовому чи комунальному (якщо це в межах населеного пункту) господарству – це було б доцільно і корисно.
