13/04/2012
0Хмельниччина унікальна тим, що її територія буквально помережена рукотворними парковими ансамблями. Лише у 18-му — на початку 19-го століть їх було створено понад три десятки.
Найбільше споруд садово-паркового мистецтва у Дунаєвецькому, Ярмолинецькому, Полонському і Славутському районах. Прикрашали вони переважно палаци польських шляхтичів. Як правило, будували їх на невгіддях, природні приваби вдало поєднувалися з рукотворним мистецтвом. Отож парки мали не лише естетичне значення, а й виховували шанобливе ставлення до природи.
У зв’язку з цим пригадую розповідь жителів Михайлівки і Браїлівки Дунаєвецького району. На межі тих сіл був розбитий найкращий у Європі на той час Михайлівський парк. Донині люди переказують, який ідеальний порядок там існував. Зокрема, категорично заборонялося голосно розмовляти, аби не порушувати спокій птахів і звірів. Господар парку Стефан Маковецький мав освіту ботаніка, все життя звозив рослини з різних куточків світу, тому там була неймовірно багата колекція флори. Особливо вражали екзоти з далеких теплих країн, котрі вирощувались у спеціальній оранжереї.
Старовинні парки, як взірці ландшафтного мистецтва, стали своєрідними науковими лабораторіями, що не втратили своєї актуальності й нині. Адже тут можуть почерпнути багато повчального лісівники, садівники, квітникарі, навіть скульптори. Особливої уваги заслуговують вікові дерева, які ще дивом збереглися. Наприклад, екземпляр дволопатевого гінкго, що уже понад 150 років красується у згаданому Михайлівському парку, також липи, хвойні дерева. Це, можна сказати, живі підручники, з яких можна пізнати таємниці біології.
Прикро, але час зробив свою справу. Ті чудові ансамблі піддалися природним процесам старіння, залишили «шрами» війни. Та найбільшої шкоди завдала революція 1917 року, коли усе «панське» просто знищувалось. У Михайлівському парку вщент було зруйновано палац, оранжерею, понівечено багато насаджень. Сумна доля спіткала Антонінський, Голозубинецький, Маківський, Голосківський, Полонський і багато інших парків. Але в наші дні вона може бути іще сумнішою…
У 1972 році з’явилась окрема заповідна категорія — пам’ятки садово-паркового мистецтва республіканського та місцевого значення. Тоді цей високий статус було присвоєно восьми паркам Хмельниччини. Однак через безгосподарність і запустіння деякі з них його вже втратили. Отож, по суті, стали беззахисними перед нуворишами, котрі по-шахрайськи можуть заволодіти ними. Побудують там власні маєтки, обнесуть їх триметровими парканами, обзаведуться злими сторожовими псами — тоді вже ніхто й не підступиться.
Щоб цього не сталося, ті пам’ятки обов’язково слід реставрувати, перетворити на провідні об’єкти туризму. Подбати про це повинна не лише держава, а й органи місцевого самоврядування, територіальні громади. Як, скажімо, мешканці Самчиків Старокостянтинівського району на чолі з відомим патріотом культурної спадщини Олександром Пажимським. У їхньому селі парковий ансамбль (на фото — Китайський павільйон із цього ансамблю) зберігся найбільш повно й будь-якої пори року милує око численних відвідувачів.
